Державний кредит

Державний кредит – кредитні відносини між державою та юридичними і фізичними особами, за яких позичальником або кредитором є держава, а юридичні й фізичні особи – лише кредиторами.

Розрізняють внутрішні державні позики (надають у національній валюті, держава є позичальником) та зовнішні (держава та міжнародні фінансово-кредитні інститути можуть бути позичальником та кредитором, надають їх у національній та іноземній валюті).

За термінами погашення державні позики поділяють на короткотермінові (до 1 року), середньотермінові (від 1 до 5 років) і довготермінові (понад 5 років).

За видами дохідності розрізняють відсоткові державні позики (фізичні та юридичні особи отримують фіксований дохід) і виграшні (дохід виплачується за умови виходу облігацій в тиражі погашення).

Мета державних позик (як основної форми державного кредиту) – мобілізація коштів для видатків державного бюджету.

Державні позики існують у натуральній (погашаються продуктами) та грошовій формах, є добровільними і примусовими.

Знаряддя державних грошових позик – облігації, зобов'язання казначейства та інші кредитні документи, які випускають центральний уряд та місцеві органі влади. Основний спосіб розміщення державних позик – підписки серед населення через банки та ощадні каси, а також продаж на біржі та з аукціону.

Державні позики існували ще в рабовласницькому суспільстві. За капіталізму вони були переважно добровільні, а під час війн – примусові. Кредиторами нині є банки, страхові компанії, акціонерні товариства та фізичні особи. Облігації, які випускає держава, – ліквідні активи (можуть бути платіжними засобами, продаватися) і дають право їх власникам на отримання певної гарантованої частки державних доходів. Крім державних ринкових облігацій існують неринкові (не продаються і не купуються на ринку). Вони можуть пред'являтися до погашення до закінчення терміну позики, але за нижчим відсотком.

Необхідність державних позик зумовлена зростаючими військовими витратами, які підвищують попит на позичковий капітал. Через величезну суму державного боргу держава неспроможна погасити їх, тому їй необхідні нові позики для рефінансування старого державного боргу. Все це сприяє підвищенню відсоткової ставки. Так у США, відсотки на державні облігації за 1946-70 зросли в середньому з 1 до 8%. Погашення державою своїх цінних паперів означає, по суті, заміну одних облігацій іншими із збільшенням обсягів державних облігацій що погашаються, держава змушена випускати нові державні позики. На величину позик центрального уряду в деяких країнах законодавче встановлюється ліміт. Це дає змогу міністерству фінансів розмістити свої цінні папери через інші урядові установи, що не підпадають під дію постанов законодавчих органів. В останні три десятиріччя державні позики використовують як засіб регулювання економіки – випуск і розміщення їх дає можливість субсидіювати окремі галузі економіки, змішані компанії тощо. Завдяки цьому частина державних позик використовується продуктивно сприяє розвитку технологічного способу виробництва, послаблює фіктивну природу державних цінних паперів. У середині 90-х частка держави у позичкових фондах США становила до 40%, тоді як на початку XX ст. – менше 10%. У капіталістичних країнах державні позики розміщували примусово під час війн. Уроки Другої світової війни за рахунок цих позик у США покривалося 54% всіх державних витрат, в Японії – 58, у Німеччині – 61%. Примусовими були державні позики в колишньому СРСР. У 1922-23 випускали позики в натуральній формі, під час перших п'яти річок проводилася підписка на позики серед населення. До війни за рахунок таких позик до державного бюджету надійшло майже 50 млрд. крб. (5% державного бюджету), в роки Другої світової війни – 76 млрд. крб. (до 10% державного бюджету), в 1946-58 – 260 млрд. крб. (у цінах 1961), що становило менше 2% державного бюджету. Повоєнні державні позики погашалися знеціненими за своєю купівельною спроможністю грошима. Для покриття дефіциту бюджету облігації внутрішньої державної позики з 1995 випускають і в Україні. Якщо в 1995 їх було випущено на суму до 30 млн. грн. і покрито 7,4% дефіциту бюджету, то в 1997 – на суму понад 8 млрд. грн. і покрито майже 60% дефіциту бюджету. Через надмірні ставки внутрішніх (46-49%) і зовнішніх облігацій (16-17% річних) у першій половині 1998 майже всі кошти і грошова емісія спрямовувалися на виплату відсотків по цих облігаціях.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.