Кредитні реформи

Кредитні реформи – це комплекс заходів держави, спрямованих на перебудову кредитної системи (її структури, форм і методів кредитування тощо) з метою її пристосування до нових потреб продуктивних сил і суспільного виробництва.

Так, в Англії, внаслідок кредитної реформи 1844 Англійський банк було перетворено на центральний банк (банк банків), істотно вдосконалено його основні функції; у США було створено Федеральну резервну систему (1913), яка зосередила в одному центрі всі кредитні ресурси країни. Впродовж 1919-1923 конгрес США прийняв чотири закони, які визначили функції центрального банку і функції контролю Міністерства фінансів за грошовим обігом. Значні зміни до фінансового законодавства цієї країни вніс «Акт про дерегулювання депозитних інститутів і монетарний контроль» (1980). З його прийняттям запроваджувалися єдині резервні вимоги до всіх депозитних установ – комерційних банків, ощадних асоціацій, взаємоощадних банків, кредитних спілок (до прийняття цього закону обов’язкові резерви повинні були зберігати тільки комерційні банки – члени ФРС, або національні банки, які функціонували на основі федеральних законів, і банки штатів, що діяли на основі фінансових законів штатів. Після прийняття цього закону на всі депозитні установи, які перебували під контролем ФРС, припало майже 60% активів недержавних кредитно-фінансових інститутів. Наслідок його дії – усунення численних юридичних відмінностей між різними фінансово-кредитними інститутами та багатьох обмежень на відсоткові ставки з іпотечних позик і споживчого кредиту, розширення прав Ради управляючих ФРС та ін. Завдяки цьому кредит став найрегульованішою сферою американської економіки, властивих їй відносин власності.

Одна з радикальних і динамічних форм кредитних реформ – повна або часткова націоналізація банків. В Італії та Франції після Другої світової війни було націоналізовано емісійні, окремі комерційні банки, й частка держави в активах кредитної системи стала переважаючою, що дало змогу контролювати процеси відкриття нових комерційних банків, обсяги їх акціонерного капіталу, умови надання кредитів і залучення вкладів та ін. Одержавлення кредитної системи – один з елементів дії закону одержавлення капіталістичної економіки.

Кредитні реформи сприяли трансформації центральних банків в один із найважливіших засобів здійснення економічної політики та економічних реформ. У колишньому СРСР внаслідок кредитної реформи у 1930-1932 було скасовано комерційний кредит, запроваджено пряме планове банківське кредитування, банківську діяльність контролювала держава. Після проголошення державної незалежності України розпочалася кредитна реформа, наслідком якої стало формування дворівневої банківської системи з широкою мережею недержавних комерційних банків. Проте частка НБУ в активах кредитної системи надто низька (до 20%), що потребує створення нових державних банків або одержавлення частини існуючих комерційних банків. Крім того, функції НБУ зосереджуються лише на регулюванні грошово-кредитних відносин і майже не спрямовані на стимулювання виробництва, скорочення безробіття та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.