Грошові реформи

Грошові реформи – це повна або часткова структурна перебудова діючої грошової системи. Залежно від мети та глибини перебудови грошової системи розрізняють поняття «грошової реформи» у вузькому та в широкому значеннях. Перше передбачає проведення заходів щодо зміни діючої грошової одиниці й відповідної стабілізації грошей без якісної перебудови наявної системи грошового обігу, друге – запровадження принципово нової за структурою і змістом системи функціонування та обігу грошей.

Грошові реформи у вузькому значенні поділяють на:

1. формальну грошову реформу, що зводиться лише до запровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням раніше функціонуючої через її недостатню захищеність та масову фальсифікацію, зміну державної символіки тощо. Заміна в колишньому СРСР у 1990 купюр вартістю 50 і 100 крб. – формальна грошова реформа. У 1996 замінено стодоларову купюру США;
2. грошова реформа з деномінацією грошового обігу – це заміна на основі обміну грошових купюр діючого масштабу цін. Таку грошову реформу було проведено в колишньому СРСР у 1961 з 31.1 до 1.04 старі грошові знаки було вилучено з обігу й обміняно без обмежень у пропорції 10:1. Відповідно до цього було змінено ціни всіх товарів та послуг, розміри тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, платіжних зобов'язань тощо, в) грошова реформа конфіскаційного типу (з деномінацією грошового обігу або без його зміни).

В 1944-52 у країнах Західної Європи проведено 24 грошових реформи. Кожна з них була реформою конфіскаційного типу. Елементи конфіскації було застосовано і в грошовій реформі 1947 у колишньому СРСР. Під час її проведення використовувалася диференційована шкала обміну старих грошей на нові. Це торкнулося передусім власників готівкових та безготівкових грошей. Якщо наявна готівка обмінювалась у співвідношенні 10:1, то вклади населення в ощадних касах у розмірі до 3000 руб взагалі не переоцінювались, у розмірі від 3000 до 10000 руб. обмінювались у співвідношенні 3:2, понад 10000 руб. – відповідно 2:1. На диференційній основі здійснювався процес обміну грошових рахунків підприємств різних форм власності. Було застосовано дискримінаційну процедуру щодо недержавного сектора економіки. Якщо кошти на рахунках державних підприємств переоцінювалися у співвідношенні 1:1, то кошти комерційних підприємств і колгоспів – відповідно 5:4.

У Німеччині за життя одного покоління було проведено дві грошових реформи конфіскаційного типу – у 1924 та в 1948. Про рівень фактичного розпаду грошової системи Німеччини під час Першої світової війни та у повоєнні роки можна судити з того, що купівельна спроможність марки внаслідок інфляції знизилася в 1923 більш як в 1 трлн. разів порівняно з 1913. В обігу перебувало 496 квінтильйонів марок, які практично нічого не були варті. Йдеться про фактичну нуліфікацію грошового обігу. Зміст реформи 1924 зводився до обміну нової німецької рейхсмарки у співвідношенні 1:1 трлн. Водночас на основі отримання іноземних позик було запроваджено систему золотого та інвалютного забезпечення (у розмірі 40%) нової емісії, що стабілізувало грошовий обіг.

Однією з найрадикальніших за своїм значенням грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині в червні 1948, коли криза в економіці охопила всі ланки виробництва. Але найвідчутнішого удару вона завдала по грошовій системі, яка фактично була зруйнована. Ініціатором проведення реформи стала американська військова адміністрація, яка залучила до її підготовки німецьких експертів, зокрема й відомого фахівця Л. Ерхарда. Реформа була надзвичайно ефективна. Отримавши повноцінну грошову одиницю, економіка одразу ж почала працювати. Якщо на початку 1948 промислове виробництво в західних зонах становило лише 53% від рівня 1936, то вже у другій половині того ж року – 73%, а в листопаді 1947 – 100%. Та головне – стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відтворення й розвитку.

Відповідно до часового лага здійснення обмінних операцій теорія та практика розмежовують одномоментні грошові реформи (термін проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів) та грошові реформи паралельного типу. Реформи одномоментного типу називають іще «шоковими реформами». Вони проводяться переважно тоді, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури. Названі вище реформи конфіскаційного типу передбачали здійснення обмінних операцій упродовж кількох днів. Це були одномоментні реформи, або реформи шокового типу. Реформи паралельного, або консервативного, типу надзвичайно складні за проведенням. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово впродовж певного часу, коли обертаються дві грошові одиниці – стара й нова, – відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу. Розмежування сфер застосування нових і старих грошей передбачає кілька варіантів. Нова грошова одиниця може попередньо запроваджуватися лише у безготівковий обіг існує можливість розмежування і сфери готівкового обігу – гроші, що запроваджуються, можна використати для обслуговування обігу спеціально визначеної, як правило, дефіцитної групи товарів споживчого ринку (наприклад, продовольства). Співвідношення між ними може бути: а) фіксованим, б) визначатися на основі ринкового «плаваючого» курсу, в) змішаним. Упродовж періоду паралельного обігу залежно від технічних завдань використовується або перша, або друга модель співвідношення нових і старих грошей. Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць складне не лише технічно. Існує реальна загроза завчасного знецінення грошової одиниці, що витісняється, сплеску спекулятивних та тіньових операцій, корупції. Водночас система паралельного обігу має й явні переваги. Вона, найменш ризикована форма грошової реформи, дає змогу не вживати конфіскаційних заходів, забезпечити стабільність нової грошової одиниці за відсутності достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики. Використання механізму паралельного обігу під час проведення грошової реформи передбачає розмежування понять «подвійний грошовий обіг», що здійснюється на стабільній основі (обіг золотих та срібних монет, золотих і паперових грошей), і «паралельний грошовий обіг», як однієї з форм запровадження нових грошей.

У теорії грошей класичною за своїм змістом вважається реформа паралельного типу, проведена в колишньому СРСР у 1922-24. У 1958-60 у Франції проведено деномінаційну реформу франка у співвідношенні 100:1. Упродовж цього періоду в обігу перебували «новий», або «важкий», франк із золотим вмістом 0,18 г і старий – із вмістом 0,0018 г золота. В 1960 старий франк вилучили з обігу. Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну плату та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 фр. до 4,937 фр. за 1 дол.). Прикладом грошової реформи паралельного типу є мексиканська реформа 1993. З 1.1.1993 у цій країні було запроваджено в обіг нове песо, що дорівнювало 1000 старих песо. При цьому стара грошова одиниця залишалася законним платіжним засобом упродовж 1993. Показовим є й те, що про наступну реформу населення Мексики сповістили майже за рік до її проведення. Своєрідна форма подвійного обігу – наприклад, використання в Китаї, починаючи з квітня 1980, упродовж більш як 10 років «золотого» юаня – паралельної зі звичайним юанем грошової одиниці, що обслуговувала резидентів і репрезентувала в обігу конвертовану валюту із зміцненням купівельної спроможності та запровадженням основ конвертованості базової грошової одиниці – звичайного юаня – потреба у використанні системи подвійного обігу відпала.

Грошова реформа у широкому значенні відрізняються від розглянутих вище реформ тим, що передбачають не лише запровадження в обіг нової грошової одиниці, а й структурну перебудову грошово-валютних та кредитних відносин. Такі реформи були типовими при переході окремих країн від біметалевого до золотого стандарту й відтак до золотодевізного та паперово-грошового обігу. У процесі цих переходів здійснювалася структурна перебудова як усієї системи грошових відносин, так і кожної її структурної ланки. Перехід від грошей адміністративно-командної економіки, яка за своїми визначальними ознаками була лише формально монетарною, до грошей соціально-ринкової економіки також передбачає проведення структурної грошової реформи у широкому значенні цього слова. Прикладом такої реформи є грошова реформа в Росії 1895-97 за ініціативи відомого фінансиста й державного діяча графа С. Вітте. З початку Кримської війни в Росії функціонувала відстала для того часу, вкрай неефективна система обігу нерозмінних на золото паперових грошей. Тому головною метою реформи була перебудова грошової системи на принципах золотого монометалізму. Підготовка впродовж майже 10 років до такої перебудови була пов'язана не лише з відповідними інституціональними змінами, а й із накопиченням необхідного золотого запасу, подоланням бюджетного й платіжного дефіцитів тощо. Нова, конвертована в золото грошова одиниця в Росії стала основою суттєвого прискорення капіталізації всієї системи розвитку країни. Грошова реформа в колишньому СРСР 1922-24 відновила систему золотодевізного (паперового) стандарту, яку, починаючи з 1913, було зруйновано. Ця реформа була базовою основою і, по суті, визначальною ланкою непу. Принципове значення грошової реформи 1922-24 з погляду загальної методології полягає передусім у тому, що вона довела можливість запровадження нової грошової одиниці та її наступної стабілізації в умовах глибокої економічної кризи й цілковитого дисбалансу господарських зв'язків. Важливо враховувати й те, що успіх цієї реформи значною мірою визначався її механізмом. Це була реформа паралельного типу, який найбільше відповідає умовам глибокої деградації всіх сфер економічного життя, коли очікування швидкого ефекту господарської стабілізації мінімальні. Грошова реформа 1922-24 була багатоступінчастою за своїм змістом. Вона складалася з:

1. проведення в 1922 у співвідношеннях 1:10 тис. і в 1928 1:100 двох деномінацій грошових знаків. Як підсумок – нова грошова одиниця 1923 була прирівняна до 1 млн. руб. дореформеного випуску;
2. наприкінці 1922 було запроваджено в обіг нову грошову одиницю – червінець – білет Державного банку. Емісія нової банкноти на 25% забезпечувалася золотим запасом, на 75% – короткотерміновими векселями та високоліквідними товарами споживчого ринку 1 червінець прирівнювався до золотої дореволюційної монети, тобто до 0,774 г чистого золота. Він став розмінною та конвертованою грошовою одиницею;
3. суттєву роль у стабілізації грошової системи відіграло скасування валютної монополії запровадження валютних ринків та вільної купівлі-продажу золота;
4. поряд із червінцями, що розмінювалися на золото, важливу стабілізуючу роль відіграли й т. зв. товарні гроші – емісія транспортних сертифікатів та державних облігацій хлібної позики, що використовувалися на ринку грошей не лише як засіб накопичення, а й як засіб платежу;
5. вилучення старих грошових купюр тривало 4 місяці через їх викуп за курсом 1 новий руб. за 50 тис. руб. грошових знаків 1923 і 50 млрд. руб., що використовувалися в обігу до грошової реформи;
6. успіх грошової реформи 1922-24 забезпечили й ефективні загальностабілізаційні заходи: всебічне сприяння приватному підприємництву, торгівлі, розвитку роздержавлення раніше націоналізованої власності, проведення глибокої аграрної реформи, реформ банківське кредитної системи, цінової реформи, збалансування бюджету, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. Для підтримання валютного курсу національної банкноти держава активно вдавалася до валютної інтервенції, використовуючи державні запаси золота га іноземної валюти.

Наслідком реформи стала не лише стабілізація, а й утворення, по суп, нової порівняно з періодом т. зв. воєнного комунізму грошової системи, яка за багатьма показниками відповідала стандартам грошової системи ринкового типу. Однак така система проіснувала недовго. Згортання наприкінці 20-х політики НЕПу супроводжувалося фактичною демонетизацією економіки, її новим переродженням у централізовану формально грошову економічну систему. Розпад СРСР і утворення на його території суверенних держав, з одного боку, а також перехід від адміністративно-командної до соціальної ринкової економіки – з іншого визначили необхідність для всіх країн – колишніх союзних республік, у т.ч. України, – виходу з рублевої зони, запровадження власної грошової одиниці та проведення на цій основі глибокої структурної перебудови грошової системи, метою якої є не просто перебудова, а утвердження нової системи грошово-кредитних і валютних відносин, що відповідають умовам ринкової економіки.

Кожна з країн, що входили до колишнього СРСР, враховуючи особливості своєї економічної політики, ставить неоднозначні цілі щодо змісту та напрямів структурної перебудови національних грошових систем. Водночас грошові реформи цих країн мають і спільні риси.

Проведення грошової реформи передбачає поетапне вирішення таких завдань:

• утворення національної банкноти і розгалуженої структури депозитних та інших форм грошей;
• запровадження ефективного механізму емісії, організації й регулювання готівкового й безготівковою обігу та їх взаємодію;
• докорінну перебудову основ зовнішніх валютних відносин, забезпечення поетапної конвертованості власної грошової одиниці;
• глибоку реформу банківської системи, її перебудову на принципах дворівневої діяльності;
• утвердження відповідної ринкової інфраструктури – грошового, валютного та фінансового ринків;
• вирішення завдань правового та кадрового забезпечення.

Все це в органічній єдності зумовлює комплексність і радикалізм грошових реформ, здійснення яких є не лише однією з визначальних умов загальної соціально-ринкової трансформації постсоціалістичної економіки, а й базою економічного та політичного суверенітету країни, входження її у світовий економічний простір. Запровадивши в обіг 10.1.1992 власну тимчасову грошову одиницю – купон багаторазового користування, – Україна перша з країн колишнього СРСР стала на шлях поетапного виходу з рублевої зони та розбудови національної грошової системи. Набутий нею у цій справі досвід упродовж 1992–93 використали інші країни. Це дало їм змогу уникнути окремих суттєвих помилок, яких припустилася Україна.

Найінтенсивніше процес утворення національних систем валютно-грошових відносин розвивався у країнах Балтії. 7.05.1992 було запроваджено латвійські рубліси, які спершу використовувалися лише в готівковому обігу як паралельна з російським рублем грошова одиниця. Вільний обмін у пропорції 1:1 рубля на рубліс забезпечував “безконфліктне” співіснування цих грошових одиниць. З 20.06 рубліс було запроваджено в безготівковий обіг, а з 17.08 розпочато визначення власного курсу рубліса щодо рубля та валют інших країн колишнього СРСР. Рубліс став єдиним офіційним засобом платежу на території Латвії. Обіг інших валют, у т.ч. долара, було заборонено. З 25.1.1993 припинено купівлю безготівкових рублісів, що надходять з країн СНД. Стабільність рубліса, яка забезпечувалася жорсткими монетарними заходами (у другому півріччі 1992 курс долара не перевищував 165-175, наприкінці лютого 1993 – 140-145, а в березні до 90-100 латвійських рублісів), дала змогу провести в березні 1993 другий етап грошової реформи. В обіг запроваджено національну валюту – латвійські лати. Характерно, що впродовж 6 місяців лати і рубліси використовувалися за курсом 1:200 як паралельні грошові одиниці. В Литві обіг російського рубля було припинено в жовтні 1992 і запроваджено тимчасову грошову одиницю – литовські галони що використовувалися як готівковий засіб платежу. З 25.V06.1993 у грошовий обіг Литви запроваджено повноцінну литовську національну валюту – літ. Нова грошова одиниця обмінювалася у співвідношенні 1:100. Литовська грошова реформа була неконфіскаційною. Обмінні операції здійснювалися впродовж місяця до 1.08.1993. Про обмін грошових знаків населення було оповіщено за 10 днів до початку реформи.

У 1992-93 власні грошові одиниці запровадили в обіг Білорусь, Молдова, Азербайджан, Киргизстан, Казахстан, Узбекистан, Росія. У липні 1993 завершився процес запровадження в обіг власної грошової одиниці в Російській Федерації. Доти в Росії у грошовому обігу були купюри колишнього СРСР. Вилучення з обігу старого рубля відбувалося поетапно, запровадженням з лютого 1993 нової купюри зразка 1993, яка оберталася як рівнозначна грошова одиниця купюри зразка 1961-92. На 20.07 в обігу Росії та країн рублевої зони перебувало 8,6 трлн. руб. З них частка білетів ЦБ РФ зразка 1993 становила 5,7 трлн. руб., а частка старих купюр – 2,9 трлн. руб 26.07.1993 ЦБ РФ заявив про повне вилучення з обігу грошових одиниць старого зразка. Завершення цього процесу, що тривав майже місяць і викликав неоднозначні оцінки фахівців, означало закінчення другого етапу грошової реформи в Росії.

Україна першою з пострадянських держав почала у надзвичайно складних умовах становлення національної економіки будувати власну грошову систему, набувати досвіду емісійної справи, опановувати складний механізм грошово-кредитної політики. На початку 1992 вона змогла уникнути вкрай небезпечного для суверенності держави удару платіжної кризи 3 вересня 1991. Україна практично не отримувала від ЦБ РФ нових рублевих надходжень. Не надходили вони й напередодні 1992, коли Україна змушена була, як і Росія, лібералізувати ціни – майже у десять разів підвищити їх. За цих умов запровадження з 10.01.1992 в обіг купонів багаторазового користування як доповнення до рублевої готівкової маси було чи не єдино можливим кроком забезпечити хоча б відносне збалансування грошового обігу та відповідне обслуговування товарного ринку. Водночас наявне було зволікання із запровадженням в обіг повноцінної банкноти – гривні – та різке знецінення купоно-карбованця. Це зумовлено тим, що запровадження купона збіглося з періодом найглибшого спаду виробництва. У січні 1992 обсяг промислового виробництва скоротився на 19,8%, у т.ч. товарів широкого вжитку – на 28,1%, продуктів харчування – на 41,2%. Роздрібний товарооборот зменшився у порівняльних цінах на 61%. За таких умов купівельна спроможність будь-якого засобу платежу повинна була знижуватися. Однак купон завдяки використанню системи паралельного обігу та його емісії відповідно до наявної товарної маси зберігав відносно високу купівельну спроможність. Характерним є й те, що впродовж січня-березня 1992 на «чорному» ринку вартість купона була вищою від вартості російського рубля. Але надалі не було дотримано схеми, за якої купон мав запроваджуватися у готівковий обіг в обсягах, адекватних наявній товарній масі. На 20.01.1992 кожному громадянинові України було виплачено 200 купонів, що становило приблизно 25% середньої заробітної плати. Малося на увазі, що цей відсоток зростатиме поступово. Та через нестачу рублевої маси, а також суб'єктивні (здебільшого політичні) чинники уже в березні практично весь готівковий обіг було переведено на купонне обслуговування. Як наслідок – нова грошова одиниця була позбавлена механізму, що мав автоматично підтримувати її відносну стабільність. У цей період виникли й інші складнощі. Внаслідок повної купонізації сфери готівкового обігу відбувся її механічний відрив від безготівкового обігу, який все ще обслуговувався російським рублем. Ситуація не змінилася і з 1.07.1992, коли Росія в ініціативному порядку запровадила нову систему взаєморозрахунків у рублевій зоні – взаємні платежі через кореспондентські рахунки, які проходили лише через РКЦ у ЦБ РФ. Як наслідок – рубль втратив функцію єдиної грошової одиниці. Рублі, що оберталися в різних країнах СНД, стали неоднозначними за своїм вартісним змістом. Це означало фактичний розпад рублевої зони, ініціатором якого стала Росія. За цих умов Україна повинна була негайно запровадити купон у безготівковий обіг і встановити його офіційний курс щодо російського рубля. Та цього не сталося. Склалася спотворена ситуація, за якої валютний курс купона в процесі його використання у готівковому та безготівковому обігу роздвоївся. Внаслідок цього з'явилася можливість здійснення масових фінансових спекуляцій, пов'язаних з переведенням грошей з однієї форми обігу в іншу, а також стимулювання масових переведень безготівкових капіталів з України до Росії. Лише у III кварталі 1992 такі переведення становили 447 млрд. крб. Підрив конкурентних переваг, які мала свого часу економіка України щодо Росії, стався саме через це. З 12.11.1992 купоно-карбованець було запроваджено і в сферу безготівкового обігу. Рубль у грошовому обігу на території України перестав функціонувати із запровадженням у безготівковий обіг український купоно-карбованець набув статусу тимчасової національної валюти, став єдиним офіційним засобом платежу. Так завершився в Україні перший етап грошової реформи, але з великим запізненням. Ситуація, що склалася у сфері грошового обігу, характеризувалася тим, що позитивний потенціал купоно-карбованця практично вичерпався. Стало очевидно, що його знецінення триватиме. За цих умов особливо гострим було питання про суттєве прискорення другого етапу грошової реформи – запровадження в обіг гривні. Однак неефективність стабілізаційних заходів, яких вживав уряд у 1993, значною мірою пояснюється не так глибиною спаду виробництва (в Росії та Казахстані, приміром, спад промислового виробництва був майже удвічі вищим, ніж в Україні), як слабкістю грошової системи.

Статус грошової одиниці, яка має бути замінена, обмежує можливості її використання як основи загального оздоровлення економіки, посилення її ринкової орієнтації. Тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з головних функцій ринкового господарства – функцію накопичення, без реалізації якої неможливо подолати кризу виробництва, зупинити інфляцію, відплив капіталу, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу. Для запровадження в обіг повноцінної національної банкноти – гривні – була проведена велика підготовча робота як щодо створення необхідних макроекономічних передумов реформи, так і опрацювання її структури, механізмів, технічного забезпечення. Так, 1.07.1995 було прийнято рішення про заборону використання на території України іноземної валюти як засобу платежу. Цей винятково важливий крок, який започаткував реальне обмеження доларизації національної економіки, розглядався державною комісією як перший ступінь другого етапу грошової реформи, прелюдія до запровадження в обіг гривні. Ці заходи нерозривні за механізмом взаємодії. Але впровадження гривні було затягнуто аж до 1996.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.