Дорогі гроші
Дорогі гроші – різновид кредитно-грошової політики, мета якої – запобігання кризі надвиробництва і розвитку інфляційних процесів її здійснює центральний банк країни переважно в періоди високої економічної кон'юнктури, коли надлишкові сукупні витрати трансформуються саме в такі небажані явища. Ці витрати з'являються у фазі економічного піднесення через надмірну пропозицію грошей і низьку ціну їх позики. Тому обмеження пропозиції грошей – головне завдання політики.
«Дорогі гроші» у захисті економіки від «перегріву» чи інфляцінного тиску. Для цього необхідно знизити кредитоспроможність системи комерційних банків Центральний банк досягає цього, застосовуючи ті самі економічні важелі, що й за проведення політики «дешевих грошей», але в протилежному напрямі. Він: 1) не купує, а продає державні облігації на ринку цінних паперів, 2) підвищує резервну норму, 3) збільшує облікову ставку. Внаслідок вибіркового чи комбінованого вжиття таких заходів додаткові резерви (джерело кредитування) комерційних банків зменшуються. Це скорочує пропозицію грошей і підвищує позичковий відсоток. Зниження обсягів кредитування і зростання ціни кредиту скорочує інвестиційні виграти, а це стримує темпи економічного зростання, тобто запобігає виходу сукупної пропозиції за межі сукупного попиту, обмежує інфляцію попиту.
Політика «дорогих грошей», як і політика «дешевих грошей», впливає на стан платіжного балансу країни збільшення відсоткової ставки при здійсненні цієї політики збільшує приплив у країну іноземного фінансового капіталу. Внаслідок цього попит на валюту країни та її курс зростають, що стримує експорт і стимулює імпорт. Зменшення чистого експорту (експорт-імпорт) погіршує сальдо платіжного балансу. Таким чином, політика «дорогих грошей» не узгоджується із завданням подолання дефіциту платіжного балансу. Вона зумовлює не лише зовнішній, а й внутрішній ефект зворотного зв'язку, який послаблює її. Так, підвищення відсоткової ставки робить невигідним для населення зберігання своїх активів у грошах. Це, з одного боку, прискорює швидкість обороту грошей, чим компенсується скорочення їх пропозиції, а з іншого – зменшує попит на гроші, що запобігає зростанню відсотка. Однак зросла відсоткова ставка може суттєво і не зменшити попит на гроші, тобто не вплинути на інвестиційні витрати, якщо відбувається техніко-технологічне оновлення виробництва, або існують переконливі, оптимістичні прогнози на майбутнє, чи очікується підвищення цін на основний капітал, тощо. У такому разі для ефективного скорочення сукупних витрат політика «дорогих грошей» може посилюватися.
На відміну від політики «дешевих грошей», яка лише створює передумови для реалізації мети, політика «дорогих грошей» незалежна від інтересу, бажання комерційних банків або отримувачів кредиту. Маючи потужні засоби впливу на резерви комерційних банків, вона спроможна зменшити пропозицію грошей добудь-якого рівня.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.