Дешеві гроші

Дешеві гроші – різновид кредитно-грошової політики, спрямованої на здешевлення, підвищення рівня доступності кредиту для розширення сукупного попиту (сукупних витрат) з метою завантаження вільних (невикористовуваних) виробничих потужностей, підвищення зайнятості.

Політика «дешевих грошей» – складова антициклічної політики держави, що здійснюється в період спаду ділової активності. Суб'єкт її здійснення – центральний банк країни. Оскільки доступність кредиту перебуває у прямій залежності від пропозиції грошей, а вона, у свою чергу, – від кредитоспроможності банківської системи, то головним об'єктом політики «дешевих грошей» є комерційні банки, їх здатність надавати позики підприємницьким структурам, фізичним особам.

Кредитоспроможність будь-якого комерційного банку визначається величиною його додаткових резервів, кошти яких банк має право і використовує у своїй фінансовій діяльності, передусім для надання позик. Друга складова загальних або фактичних резервів комерційного банку – обов'язкові резерви « недоторканний страховий фонд, що забезпечує банкові ліквідність.

Здійснюючи політику «дешевих грошей», центральний банк вживає заходів щодо збільшення додаткових резервів комерційних банків.

Одним із них є операції центрального банку на ринку цінних паперів із скуповування у комерційних банків, фірм, населення державних облігацій. Поява на ринку цінних паперів такого потужного покупця змінює співвідношення попиту і пропозиції на облігації ціна облігацій підвищується, а відсоткові ставки на них знижуються. Це спонукає тримачів облігацій продавати їх. Кошти від продажу в кінцевому підсумку надходять на рахунки комерційних банків, збільшуючи їх фактичні й додаткові резерви, тобто підвищують кредитоспроможність. Якщо комерційні банки надають нові додаткові резерви в позику, пропозиція грошей в країні зростає.

Другий спосіб збільшення додаткових резервів комерційних банків – зниження центральним банком резервної норми, яка визначає частку обов'язкових резервів у грошових ресурсах комерційних банків. Знижуючи резервну норму, центральний банк, таким чином, переводить частину коштів із обов'язкових резервів до резервів додаткових, таким чином збільшуючи позичковий потенціал кожного комерційного банку. Крім того, зниження резервної норми збільшує мультиплікатор поточних рахунків і таким чином посилює кредитну здатність банківської системи.

Третій інструмент впливу центрального банку на кредитну спроможність комерційних банків – облікова ставка відсоток, який отримує центральний банк за позики, надані комерційним банкам. Цей відсоток для комерційних банків є прямими видатками на придбання додаткових резервів (під позики центрального банку обов'язкові резерви не створюються, тому сума такої позики повністю використовується на поповнення додаткових резервів). Отже, зміна облікової ставки змінює для комерційних банків ціну придбання в центрального банку кредитних ресурсів. Це й використовує центральний банк.

В період здійснення політики «дешевих грошей» він знижує облікову ставку, заохочуючи комерційні банки здобувати нові додаткові резерви для розширення власного кредитування. Усі три основні важелі політики «дешевих грошей» можуть застосовуватися для її реалізації як кожний зокрема, так і в певному поєднанні. Практика країн з розвинутою ринковою економікою засвідчує, що перевага надається операціям на ринку цінних паперів. Вважається, що цей спосіб має порівняно високу регулюючу здатність, достатньо швидкодіючий, а головне – більш гнучкий (дає можливість підтримувати резерви банківської системи відповідно до економічної кон'юнктури, що складається, через постійно змінювані обсяги купівлі державних цінних паперів), раціонально й опосередковано діє на кредитний потенціал банківської системи.

Політика «дешевих грошей», як і будь-яка внутрішня господарська політика держави з відкритою економікою, впливає на її зовнішньоекономічне становище. Знижуючи відсоткову ставку, політика «дешевих грошей» робить фінансові інвестиції в цю крашу менш привабливими для іноземного капіталу. Тому на валютних ринках світу попит на валюту такої країни, а отже, й її курс зменшується. Зниження курсу валюти підвищує цінову конкурентоспроможність товарів країни на внутрішньому і зовнішньому ринках, що зміщує співвідношення між імпортом і експортом на користь останнього. Це збільшує чистий експорт (експорт-імпорт), тобто сукупний попит за рахунок іноземних споживачів, сприяючи пожвавленню ділової активності в країні, відкриттю нових робочих місць. Таким чином, ефективність політики «дешевих грошей», до якої вдаються з метою стимулювання виробництва і зайнятості, посилюється за рахунок зовнішнього фактора, дію якого вона сама й породжує. Водночас така політика сприяє і зміцненню платіжного балансу країни.

Політика «дешевих грошей» має й слабкі місця. Так, зумовлене нею зниження відсоткової ставки, як вважають деякі економісти (питання дискусійне, дослідники поки що не дають на нього однозначної відповіді), підриває інтерес у вкладників тримати кошти на рахунках фінансово-кредитних установ. Чим менша ставка, тим більше своїх активів населення зберігає у грошовій формі. Це сповільнює швидкість обороту грошей, що зменшує приріст пропозиції грошей, зумовлений проведенням кредитно-грошової політики. Отже, тенденція зміни швидкості обороту грошей в бік, протилежний руху їх пропозиції, робить, на думку багатьох фахівців, політику «дешевих грошей» малоефективною. З'ясовуючи ефективність такої політики, аналітики звертають увагу на ще один зворотний зв'язок. Якщо вона за певних сприятливих обставин забезпечила розширення інвестицій, а ті – зростання національного продукту, то це зростання супроводжуватиметься підвищенням попиту на гроші для здійснення господарських операцій. Підвищення попиту на гроші стримуватиме зниження позичкового відсотка, на яке і спрямована політика «дешевих грошей», бо його рівень за інших рівних умов визначає обсяги інвестиційних витрат. Головна проблема дієвості такої політики полягає втому, що держава в особі центрального банку неспроможна забезпечити збільшення пропозиції грошей, а отже, подальшу дію усього механізму політики здешевлення кредиту і на цій основі зростання інвестицій, рівня виробництва і зайнятості. Центральний банк здатний створити необхідні передумови для насичення банківської системи необхідними для кредитування резервами, але змусити комерційні банки видавати ці кошти як позику не може, так само як і змусити господарюючі суб'єкти брати позики або позичені чи виручені від продажу облігацій кошти інвестувати у виробництво. Тому в періоди глибокої депресії, коли комерційні банки, страхуючись від посиленого тиску вкладників, прагнуть забезпечиш собі високий ступінь ліквідності, а підприємці, зіткнувшись з проблемою збуту, згортають виробництво, скорочують робочі місця, тобто тоді, коли це найбільш небажано, політика «дешевих грошей» фактично втрачає дієздатність. У такий час вона потребує підтримки з боку фінансової політики, спеціальних програм уряду щодо виводу економіки країни з кризи. У менш гострі періоди, як засвідчує світова практика, зростання резервів банківської системи пожвавлює кредитування, збільшує пропозицію грошей.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.