Грошова система

Грошова система – форма організації грошового обігу, що історично склалася в країні й закріплена національним законодавством. Остаточно сформувалася в XVI-XVII ст., хоч окремі її елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували раніше. Пройшла у своєму розвитку два етапи:

• загальний еквівалент безпосередньо перебував в обігу і виконував функції грошей,
• золото як загальний еквівалент втратило, а згодом перестало виконувати цю роль, і в обігу почали функціонувати кредитно-паперові гроші.

До грошової системи входять:

• грошова одиниця країни. У світі налічується понад 300 найменувань національних грошових одиниць,
• масштаб цін – ваговий вміст у грошовій одиниці валютного металу (грошового товару),
• види грошових знаків (металевих або паперових), що мають законну силу, порядок їх емісії та обігу (випуск, вилучення тощо),
• регламентація державою безготівкового обігу,
• порядок обміну національної валюти на іноземну і регульований державою валютний курс,
• державне регулювання грошового обігу.

З виникненням капіталістичного способу виробництва (яке супроводжується перетворенням натурального господарства на грошове, набуття товарним виробництвом всезагального характеру та ін.) з'являється об'єктивна необхідність в уніфікації форм грошового обігу і централізації емісії грошей тощо для подолання свавілля феодалів у визначенні цінності монет, децентралізації у монетній справі та ін.

Існують такі види грошей повноцінні (золоті або срібні) монети, неповноцінні монети, паперові гроші (казначейські білети), кредитні гроші (вексель, чек, банкнота). У повноцінних грошах номінальна вартість переважно відповідає вартості металу, з якого вони виготовлені, а самі вони виконують всі функції грошей, роль загального еквівалента. Повноціннні гроші – це насамперед золоті монети. Щодо них застосовувалося вільне карбування, за якого кожна особа мала право (безплатно або за невелику плату) обміняти на монетному дворі злитки золота на монети. Для надання міцності золотим монетам, їх карбували з домішками інших металів, та з часом вони стирались і перетворювалися на неповноцінні. Щоб запобігти значному відхиленню фактичної ваги від законодавчо встановленої, держава визначала межу такого відхилення – не більше 1% ваги монети. Роздрібний товарооборот у багатьох країнах обслуговують неповноцінні розмінні (білонні) монети з міді, алюмінію, нікелю, цинку та різних сплавів, що належать державі. Номінальна вартість таких монет перевищує вартість металу і витрати на їх карбування. Виготовлення монет з державного металу забезпечує державі монетний дохід – різницю між номінальною вартістю металу та витратами на карбування і його ринковою ціною.

Існують грошові системи двох типів:

• металевого обігу, за якого грошовий товар виконує всі функції грошей,
• паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого – кредитні гроші.

Металеві грошові системи поділяють на біметалеві та монометалеві. До перших належить грошова система, за якої за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль загального еквівалента. У другій половині XIX ст. утвердилася система золотого монометалізму, коли тільки золото було загальним еквівалентом. Цей вид грошей було впроваджено у 1816 в Англії, в 1871 – у Німеччині, в 1873 – у Данії, у 1895 – в Роси та Японії, в 1900 – у США. Якщо на початку XIX ст. цінове співвідношення між золотом і сріблом становило 1:16, то наприкінці століття – 1:33.

Розрізняють чотири види золотого монометалізму:

• золотомонетний стандарт, якому властиві обіг золотих монет, виконання золотом всіх функцій грошей, вільне карбування золотих монет з фіксованим золотим вмістом, вільний обмін паперових грошей на золоті монети та ін.,
• зологозлитковий стандарт, за якого лише певна, встановлена законом сума банкнот розмінювалася на золото (в Англії 1700 фунтів стерлінгів за злиток золота вагою 12 кг, у Франції – 215 тис франків),
• золотодевізний стандарт – банкноти обмінювалися на іноземну валюту (девізи) яка могла обмінюватися на золото. Цей стандарт було запроваджено у 30 країнах світу. В обох цих видах золотого монометалізму в обігу відсутні золоті монети, монетарне золото зосереджується в руках держави, а золото не виконує функцій засобу обігу і засобу платежу. Під час кризи1929–33 усі три форми золотого монометалізму було скасовано (в Англії, Німеччині, Японії – у 1931, у США – в 1933, в решті 6 країнах – у 1938),
• золотодоларовий стандарт, за якого розмін банкнот на золото було скасовано в усіх країнах, а обмін доларів на золото здійснювався лише для урядів та центральних банків країн-членів МВФ.

У 1971 припинено обмін доларів на золото. Сучасна грошова система базується на кредитно-паперових грошах і характеризується скасуванням офіційного золотого вмісту грошових знаків, вилученням золота з грошового обігу, державною монополією на випуск грошей і активним регулюванням державою грошового обігу, широким розвитком безготівкового обігу, скороченням готівки. Еволюція грошової системи сприяла значному скороченню витрат обігу, прискоренню грошового обігу, економії суспільної праці. Водночас перехід до нерозмінних кредитно-паперових грошей означав можливість хронічної інфляції, що посилила нестабільність грошової системи, створила умови для додаткової експлуатації працівників і збагачення крупної буржуазії.

В Україні після здобуття незалежності процес формування власної грошової системи виявився складним. Впровадження купона не лише не захистило внутрішній ринок, а й сприяло його спустошенню через відсутність відповідних матеріальних передумов для формування грошової системи, нераціональну фінансово-грошову політику, недосконалість законодавства, спекулятивну політику комерційних банків тощо. Впровадження гривні також не змогло витіснити приблизно половини грошової маси з тіньового обороту, не сприяло послабленню доларизації економіки кризи неплатежів тощо.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.