Економічна система

Економічна система – сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до мети суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистеми є:

• продуктивні сили,
• техніко-економічні відносини,
• організаційно-економічні відносини,
• виробничі відносини, або відносини економічної власності,
• господарський механізм.

Кожна з цих підсистем складається з окремих елементів, компонентів з властивою їм сукупністю зв'язків між собою і розвивається за спільними для всієї економічної системи законами, а також за властивими лише для даної підсистеми законами і суперечностями. Продуктивні сили є матеріально-речовою основою економічної системи, й визначальною підсистемою. Сучасні продуктивні сили складаються із засобів і предметів праці, людини-працівника, науки, використовуваних людьми сил природи, інформації, форм і методів організації виробництва. До засобів праці належать верстати з числовим програмним управлінням, центри обробки, «інтелектуальні роботи», диспетчерські пункти, інформаційне устаткування (масове виробництво й використання комп'ютерів, машинних банків, мікропроцесорів тощо). Найновішими предметами праці є матеріали, що створюються з наперед заданими властивостями композитні (поєднання металів і кераміки, металів і полімерів, скла і кераміки), сплави різних металів, надчистих матеріалів тощо. Сучасна людина-працівник повинна мати високий загальноосвітній, кваліфікаційний та культурний рівень з переважанням потреб у вільній і творчій праці, належний рівень економічного мислення, підготовленості до організаційної та управлінської діяльності, високі психофізичні якості тощо.

Сучасний етап розвитку науки передбачає насамперед досягнення високих наукових результатів в освоєнні космосу і створенні космічної техніки, ядерної та термоядерної енергії інформаційних систем, біотехнології та ін. До використовуваних людьми сил природи нині належать ядерна, термоядерна, сонячна енергія, енергія океанських припливів і відпливів тощо. Сучасна інформація – це могутні суперкомп'ютери (містять до 60 тис. паралельно діючих мікропроцесорів із швидкістю майже 7 млрд. операцій за секунду, з носіями пам'яті у 2,5-4 мегабайти), найновіші персональні комп'ютери, інтегрована система зв'язку, що об'єднує радіо, телефон, телебачення, телекс, телефакс, супутниковий зв'язок, всі існуючі бази даних і дає можливість забезпечити кожного індивіда, підприємство, організацію будь-якою інформацією і знаннями, необхідними для їх життєдіяльності. Найсучаснішими формами і методами організації виробництва є система участі у прибутках, збагачення якості праці та життя, гуртки якості (в Японії), бригадна форма організації праці тощо. Певною мірою інтегруючим фактором засобів і предметів праці є такі найновіші технологи, як лазерні, плазмові, мембранні. Продуктивні сили – це фактори, які забезпечують перетворення речовини природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці їм властиві свої закони розвитку та функціонування, внутрішні суперечності. Такими законами є закон зростання продуктивності праці, приведення в дію всезростаючої маси засобів виробництва з дедалі меншими витратами людської сили та ін. До суперечностей цієї підсистеми належать суперечності між її окремими елементами, між особистими і речовими факторами виробництва тощо. Техніко-економічні відносини – це відносини спеціалізації, кооперування виробництва, його концентрації, обміну діяльністю між людьми та ін. Законами їх розвитку є закон усуспільнення виробництва і праці, закон переміни праці, закон концентрації виробництва тощо. Внутрішніми суперечностями цієї підсистеми є суперечності між досягнутим рівнем концентрації виробництва та його спеціалізацією тощо. Зокрема, Україна відстає приблизно у 10 разів від розвинутих країн світу за рівнем спеціалізації та кооперування у машинобудівному виробництві. Організаційно-економічні відносини – менеджмент і маркетинг на підприємстві, обмін досвідом з іншими підприємствами тощо. Найскладнішою підсистемою економічної системи є виробничі відносини, або відносини власності в економічному значенні цього поняття. Окремі елементи виробничих відносин – відносини між людьми у сфері безпосереднього виробництва, обміну, розподілу та споживання. Домінують з-поміж них відносини у сфері безпосереднього виробництва.

Елементами відносин власності є відносини між людьми з приводу привласнення: а) робочої сили, б) засобів виробництва, в) досягнень науки, насамперед у формі патентів, ліцензій, інших видів інтелектуальної власності, г) інформації, ґ) результатів впровадження найновіших форм і методів організації виробництва, д) предметів споживання, е) послуг тощо. Основними типами власності є приватна, колективна і державна, а в межах кожного з них виділяють різні форми. Найважливіші форми власності в сучасній економічній системі – державна, корпоративна, індивідуальна трудова, приватна капіталістична, колективна, інтегрована та ін. Закони розвитку цієї підсистеми – основний економічний закон (виробництво і привласнення прибутку), закон концентрації власності та ін. До її суперечностей належать суперечності між окремими типами і формами власності приватною і колективною, державними і недержавними тощо. У процесі розвитку суспільного способу виробництва (єдність продуктивних сил і відносин власності) в його межах виникають і розвиваються елементи більш високого суспільного способу виробництва (наприклад, у надрах феодального способу виробництва – елементи капіталістичного ладу). Таким чином, в одній економічній системі можливе існування декількох типів виробничих відносин, які, з погляду товарного виробництва, в їх сукупності та взаємодії можна назвати товарно-грошовими відносинами. Вони також мають свою структуру, суперечності й закони розвитку. Щодо відносин власності товарно-грошові відносини є зовнішніми формами їх вияву, механізмами реалізації. Так, процес привласнення здійснюється за допомогою таких категорій товарно-грошових відносин, як гроші, ціна, прибуток тощо. До сучасної структури товарно-грошових відносин належать різні типи ринків (ринок робочої сили, цінних паперів, землі тощо), різноманітні типи бірж (фондова, товарна тощо). Законами розвитку товарно-грошових відносин є закон вартості, закон грошового обігу та ін. Стабільність і організованість сучасної економічної системи залежать насамперед від наявності у ній різних форм власності, кожна з яких найбільшою мірою відповідає вимогам розвитку певного елемента продуктивних сил насамперед основної продуктивної сили – людини, працівника. Соціобіологічна природа людини зумовлює необхідність органічного поєднання в економічній системі приватного (найадекватнішого біологічній сутності людини) і колективного типів власності. Колективні форми власності детерміновані особливостями сучасного етапу розвитку продуктивних сил, самого процесу виробництва і є найадекватнішими сучасній соціальній (у т. ч. економічній) сутності людини. Співвідношення приватного та колективного типів власності неоднакове у різних галузях і сферах економіки. Так, у сільському господарстві та у сфері послуг домінуючими можуть бути приватні форми власності (індивідуальна, сімейна), у базових капіталомістких галузях промисловості – колективні та державні форми. Висока ефективність і організованість економічної системи значною мірою залежать від співвідношення ступенів розвитку чотирьох названих підсистем продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та виробничих відносин. Оскільки вони відносно самостійні у межах єдиної економічної системи, то прогрес продуктивних сил не зумовлює автоматичного розвитку техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин. Тому можливою була така ситуація, коли технологічний спосіб виробництва (єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин) в окремих галузях базувався переважно на ручній праці, але за допомогою командно-адміністративної системи тут намагалися штучно й передчасно впровадити колективні форми .власності. У свою чергу, ефективність та організованість економічної системи залежать від співвідношення рівнів розвитку між окремими елементами названих підсистем. Так, у системі продуктивних сил – від рівня розвитку людини (рівня її освіти, кваліфікації тощо), з одного боку, засобів праці – з іншого, від рівня розвитку засобів праці й предметів праці та ін. Адекватне й раціональне співвідношення між окремими підсистемами, між їх елементами найбільше залежить від господарського механізму, який є, по-перше, механізмом використання економічних законів, по-друге, механізмом розв'язання суперечностей економічної системи, по-третє, функцією реалізації відносин власності, по-четверте, механізмом узгодження економічних інтересів, по-п'яте, механізмом всебічного розвитку людини. Ефективність, організованість, а значною мірою й саморегулювання економічної системи залежать від того, наскільки сильна її гуманістична, демократична та екологічна спрямованість. Остання, у свою чергу, найбільше залежить від двох основних факторів: 1) ступеня демократизації виробничих відносин, або відносин економічної власності, 2) ступеня участі трудящих в управлінні та регулюванні економічних систем, їх впливу на господарський механізм. Ступінь демократизації та гуманізації відносин власності найбільшою мірою залежить від того, чи мають змогу трудящі ставитися до власності на засоби виробництва, до інтелектуальної власності тощо як до своєї, що зумовлюється певною мірою межами розповсюдження акцій серед них, рівнем концентрації акцій у безпосередніх працівників і можливістю привласнювати на них частину доходу. З огляду на це, а також на фактор участі працівників в управлінні й регулюванні економіки економічна система у колишньому СРСР була значною мірою антигуманною, антидемократичною, що стало однією з головних причин її зникнення з історичної арени. Командно-адміністративна система характеризувалася тотальним відчуженням працівників від власності на засоби виробництва та його результатів, від економічної й політичної влади тощо. Цілісність і організованість економічної системи залежать від наявності у ній спільної мети. Ця мета має бути не просто проголошена, вона повинна стати внутрішнім імпульсом діяльності переважної більшості населення, невід'ємним елементом його економічного мислення. Для України після проголошення суверенітету такою метою може бути досягнення економічної незалежності, що потребує тривалого часу. Для більшості існуючих у світі економічних систе6м основною метою є виробництво і привласнення прибутку. Цілісність та організованість економічної системи значною мірою залежать від того, як швидко вона здатна створити елементи, яких їй бракує. Для економічної системи України такими елементами є ефективна банківська система, якісно нова фінансово-кредитна система тощо.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.