Колоніальна система

Колоніальна система – система специфічних відносин (політичних, економічних, ідеологічних) між двома групами країн – колоніями та метрополіями. Специфіка їх у тому, що вони є стійкими, тривалими відносинами зовнішньої залежності. Колоніальна система остаточно сформувалася наприкінці XIX ст. із завершенням територіального поділу світу, тобто коли більша його частина (56%) була поділена між великими країнами. За організаційною структурою колоніальна система – сукупність колоніальних імперій, зокрема Британської (територія колоній у 1914 становила 32,7 млн. кв. км, населення – 350 млн. осіб), французької (відповідно 11 і 54), голландської (2 і 45), бельгійської (2,4 і 12), німецької (2,9 і 13), американської (1,9 млн. кв. км і 10 млн. осіб).

Колоніальні загарбання і колонії існували задовго до виникнення капіталізму. Проте за капіталізму, передусім на вищій його стадії, вони характеризуються специфічними рисами, а саме вперше світ поділено між невеликою кількістю країн, боротьба відбувається за його переділ. Під час Американо-іспанської війни за переділ іспанських колоній, що почалася в 1898, США захопили Філіппіни, острови Гуан і Пуерто-Ріко. Метою двох світових війн був територіальний переділ світу між; воюючими сторонами, сформувалися колоніальні імперії, що існували тривалий період, колонії безпосередньо входили до економічної та політичної систем метрополій. Причини таких колоніальних загарбань значно відрізнялися від попередніх територіальних завоювань: 1) зростаючі темпи та масштаби промислового виробництва, зумовлені істотними змінами в системі продуктивних сил в останній чверті ХГХ ст., загострили проблему реалізації, конкуренцію і потребували значного розширення ринків збуту, передусім зовнішніх. Територіальні загарбання, володіння колоніями гарантували успіх у конкурентній боротьбі, у вирішенні проблеми реалізації продукції метрополій, 2) поява нових галузей промислового виробництва, швидкий їх розвиток породили проблему промислової сировини, яка загострилася через те, що джерела її перебували за межами промислове розвинутих країн. Володіння колоніями значною мірою вирішило й цю проблему, 3) високий ступінь концентрації виробництва і капіталу, швидке зростання великих компаній, монополій спричинили певні проблеми у механізмі нагромадження капіталу, зокрема проблему надлишкового капіталу, який шукає об'єкти прибуткового застосування, а саме майбутні колонії, що гостро відчувають нестачу капіталів, але мають багаті джерела сировини, сприятливі природно-кліматичні умови, дешеву робочу силу, 4) нові територіальні володіння, колонії могли успішно вирішувати не лише економічні, а й соціальні та політичні проблеми капіталістичних країн, зокрема проблему безробіття, загострення соціальних і політичних конфліктів і суперечностей.

Суть колоніальної системи як системи стійкої залежності одних країн від інших виявляється у формах, типах, методах здійснення і наслідках такої залежності. Щодо сфери та об'єктів розрізняють такі форми залежності політичну, правову, економічну, ідеологічну. Масштаби і ступінь залежності визначаються тим, як співвідносяться між собою ці форми, яка з них переважає. Певне співвідношення між формами залежності визначає організаційну структуру колоніальної системи щодо якої розрізняють такі форми залежності: 1) повні колонії, які, у свою чергу, поділяють на два типи. До першого відносять країни, які в минулому мали свою державність, але втратили її внаслідок загарбання їх іншими державами (Індія, Індонезія, Бірма, Цейлон, більшість британських, французьких, португальських і бельгійських володінь в Африці). Населяли такі колони переважно корінні жителі, але державне управління здійснювала іноземна адміністрація. До другого типу належали т. зв. переселенські колони, що формувалися внаслідок міграції населення з розвинутих країн, передусім із країн Західної Європи, корінне населення цих територій виселяли у спеціальні зони (резервації), а в деяких випадках і знищували. Такі колонії, хоча й були населені вихідцями із метрополії, також управлялися ззовні. До них належали колишні Північно-Американські колонії Великобританії: Канада, Австралія та ін., 2) напівколонії – залежні країни, в яких формально зберігалася державність, але які фактично підпорядковувалися метрополіям. Вони мали різні організаційні структури, в т. ч. протекторати, мандатні території та ін. До них належало чимало країн Латинської Америки, деякі арабські країни, Китай, Іран та ін.

Для метрополій колоніальної системи відіграла позитивну роль як з економічного, так і з соціального погляду. Колонії були для них надійним постачальником промислової та сільськогосподарської сировини, дешевої робочої сили, значним джерелом прибутків на інвестиції, вигід ним ринком збуту продукції тощо. Негативний аспект колоніальних володінь для метрополій полягав у необхідності утримувати величезну кількість чиновників, військових підрозділів, веденні воєнних дій проти корінного населення. Щодо колоній, то негативні наслідки колоніальної системи здебільшого переважають. Усі колоніальні країни і території були економічно слаборозвинутими, їх господарство характеризувалося багатоукладністю, основою його був аграрно-сировинний сектор з двома- трьома галузями, значна частина сировини майже без переробки вивозилася в метрополії, обробна промисловість була представлена лише невеликою кількістю підприємств з переробки місцевої продукції тощо. Колоніальні країни характеризувалися низьким рівнем життя населення, високим рівнем безробіття, зазнавали не лише економічних, а й національних утисків. Все це загострювало суперечності між колоніями та метрополіями, породжувало і посилювало національно-визвольний рух, який спричинив остаточний розпад. Колоніальна система у середині 70-х XX ст., хоча ще збереглася незначна кількість колоти Великобританії, Франції, США (переважно острівні держави і території, у т. ч. Фолклендські острови, Нова Каледонія та ін.).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.