Постсоціалістична економічна система

Постсоціалістична економічна система – система, яка історично виникла і сформувалася на основі певної трансформації одержавленої соціалістичної економічної системи, основою розвитку якої була державна власність на основні ресурси виробництва, а регулювання економічних процесів здійснювалося переважно адміністративними методами. Така трансформація може відбуватися еволюційно і революційне. Формування постсоціалістичної економічної системи у пострадянських і колишніх соціалістичних країнах Східної Європи здійснюється переважно революційне, внаслідок перетворення інституту державної власності на інститут приватної власності, проведення відповідної політики приватизації і роздержавлення «зверху».

У КНР, ДРВ, КНДР цей процес відбувається еволюційно, на основі доповнення державного сектора економіки приватним сектором, а не внаслідок трансформації (через систему акціонування, сертифікації тощо) державної власності у приватну в її різноманітних формах). Другою основною особливістю постсоціалістичної економічної системи є формування в ній, водночас із збереженням державного механізму, ринкового механізму регулювання основних економічних процесів. Залежно від характеру формування цих систем (еволюційного, революційного) виділяють два їх типи а) державно-ринкові, що формуються в КНР, ДРВ, КНДР та деяких колишніх соціалістичних країнах. Для них характерне поєднання двох механізмів регулювання – державного і ринкового, але за пріоритетної ролі й значення першого. В державно-ринкових постсоціалістичних економічних систем ринок, ринкова економічна система, конкурентна цінова система доповнює, розвиває, довершує і коригує механізм державного регулювання, вона є вторинною і доповнюючою, а цей механізм – первинним і вихідним, б) ринково-державна , в якій вихідною, первинною й основною є ринкова, а не державна система регулювання економічних процесів. Остання є вторинною і похідною. В напрямі становлення ринково-державних постсоціалістичних економічних систем розвиваються сучасні національні економіки більшості пострадянських, т. зв. постсоціалістичних країн Східної Європи та України. В Україні процес формування ринково-державної постсоціалістичної економічної системи почався в умовах відсутності зрілих ринкових структур. Внаслідок виникнення т. зв. регуляційного вакууму мають місце процеси економічної деградації, гіперспаду і гіперінфляції. Досвід становлення і розвитку постсоціалістичних економічних систем у т. зв. постсоціалістичних країнах свідчить, що ефективнішою є не ринково-державна, а державно-ринкова економічна система. У процесі її становлення й розвитку економіка не лише не зазнає економічних спадів та інших негативних наслідків, а й динамічно і досить високими темпами розвивається (наприклад, економіка КНР та деяких інших країн). Спільною ознакою або особливістю обох типів постсоціалістичних економічних систем є те, що вони мають капіталістичну орієнтацію розвитку, хоча значною мірою продовжують ще бути соціалістичними, тобто основою їх розвитку є державна форма власності на основні ресурси виробництва. Таким чином, постсоціалістична економічна система за своїм характером є змішаною економікою. Це, так би мовити соціалістично-капіталістична економіка, або соціалістична економіка з капіталістичним «обличчям». На відміну від неї, сучасна постсоціалістична економічна система є капіталістичною економікою з соціалістичним «обличчям» (орієнтацією або спрямованістю розвитку). Капіталізація постсоціалістичних економік відбувається двояко. По-перше, через штучну й у своїй основній частині формальну приватизацію державної власності, яка здійснюється різними методами в різних постсоціалістичних країнах на основі «руйнування» державного сектора. Цей тип капіталізації постсоціалістичної економічної системи виявився неефективним. Ефективнішою є капіталізація еволюційним шляхом, через поступове формування поруч з державним і на його основі приватного сектора економіки. За такої системи капіталізації ці сектори розвиваються не за рахунок один одного, не один замість одного, а паралельно. Державний сектор формально не приватизується і не роздержавлюється, а розвивається як основа й інфраструктура формування й розвитку приватного сектора. Такий шлях капіталізації не може бути завершений навіть за десятки років, повинен розглядатися як тривалий процес капіталізації соціалістичної економіки в певних межах, за які виходити недоцільно й неефективно. Нижчою межею розвитку цього процесу можуть бути суспільні та квазісуспільні сектори економіки, що мають історичну тенденцію до розширення, і за їх рахунок в жодному разі не слід проводити революційну приватизацію і роздержавлення. Верхня межа визначається політичними цілями і загальними завданнями розвитку суспільства загалом, вона не може бути визначена позитивними методами, а лише нормативними (для одних постсоціалістичних економік питома вага державного сектора повинна бути дуже значною, для інших – меншою залежно від національних і культурних особливостей, історичних традицій рівня економічного і суспільного розвитку на даний період часу).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.