Кредитна система

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин і кредитних інститутів, які впроваджують різноманітні форми кредиту й методи кредитування.

Розвинуту кредитну систему вперше було створено у Великобританії. Виникнення кредитної системи зумовлено потребами й закономірностями розвитку виробництва, зокрема зростанням продуктивності праці, усуспільненням виробництва й праці, що дають змогу нагромадити грошові капітали та перетворити їх на функціонуючий капітал.

Швидкий розвиток продуктивних сил та еволюція техніко-економічних відносин після першої промислової революції кінця XVIII – початку XIX ст.. супроводжувалися зростанням масштабів операцій комерційних банків, розширенням їх функцій, появою на початку XIX ст. спеціальних кредитних інститутів (взаємоощадних кас і ощадних асоціацій), виникненням у другій половині XX ст. державних ощадних кас, іпотечних банків. У 1844 в Англії було створено центральний (Англійський) банк, у Росії в 1860 – Державний банк. Інтенсивний розвиток акціонерних товариств у другій половині XIX ст. зумовив розширення функцій уже існуючих кредитних інститутів і виникнення нових установ у цій сфері – інвестиційних банків та інвестиційних компаній.

Основними елементами кредитної системи сучасного капіталізму є емісійні та комерційні банки, а також спеціальні кредитні інститути (інвестиційні банки, спеціалізовані банківські установи та небанківські кредитно-фінансові установи). До небанківських кредитно-фінансових установ належать ощадні каси, страхові компанії, фонди соціального страхування, пенсійні фонди, інвестиційні трести, холдинг-компанії.

Залежно від форм власності виділяють державні кредитні й кредитно-фінансові інститути, а також індивідуальні, акціонерні та колективні кредитні інститути, які об’єднуються у приватну та колективну форми капіталістичної власності. Перехідна форма між кредитними інститутами капіталізму і соціалістичними фінансово-кредитними установами – насамперед кооперативні кредитні інститути. Певного мірою такою формою є акціонерні товариства.

До державних фінансово-кредитних інститутів належать центральні банки (мають монопольне право на випуск банкнот), поштово-ощадна система і деякі спеціальні кредитно-фінансові інститути (наприклад, Експортно-імпортний банк США). У деяких країнах Західної Європи державі належать і великі комерційні банки. Загалом у багатьох розвинутих країнах світу частка держави в сукупних активах кредитної системи переважає, що є ознакою дії закону одержавлення капіталістичної економіки, відносин власності. Так, внаслідок дії Акта 1980 «Про дерегулювання депозитних інститутів і монетарного контролю» кількість інститутів, яка контролює ФРС, зросла з 25 до понад 60%. Крім того, виникають міждержавні фінансово-кредитні інститути, наприклад, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). У XX ст. сталися принципові зрушення в структурі фінансово-кредитних інститутів (з погляду економічної власності – на користь державної власності), а також істотні зміни у співвідношенні між комерційними банками та іншими інститутами. Так, у США на комерційні банки на початку XX ст. припадало до 55% сукупних активів кредитної системи, а в середині 90-х – понад 40%. У 1949-1988 частка комерційних банків у загальній сумі депозитів знизилася з 79,6% до 58%, взаємоощадних банків – з 19,3 до 7%, то частка ощадних асоціацій зросла з 12,5 до 30,5%, а кредитних спілок – з 0,7 до 4,5%. За 1960-1988 активи страхових компаній (їх налічується понад 2 тис.) збільшилися приблизно у 7 разів, компаній із страхування майна (їх майже 3 тис.) – у 10 разів, пенсійних фондів – у 18 разів. Майже 70% цих активів представлені акціями та облігаціями промислових компаній.

Центральне місце в кредитній системі розвинутих країн, як і раніше, посідають могутні комерційні та інвестиційні банки, які за сферами своєї діяльності перетворилися на транснаціональні. Розвиток кредитної системи характеризується зростаючою концентрацією та централізацією в межах окремих кредитних інститутів, розвитком універсалізації та спеціалізації виконуваних ними функцій, посиленням фінансового контролю за промисловими компаніями та конкуренції між різними кредитними інститутами в окремій країні в межах світового господарства. Внаслідок цього серед 10 наймогутніших банків світу в 1994 не було жодного американського (8 японських, 1 французький і 1 китайський). У XX ст. значно розширилася база нагромадження за рахунок акумуляції грошових заощаджень населення, якісно нових форм набула діяльність держави у кредитній системі.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.