Іноземні кредити

Іноземні кредити – надання грошово-матеріальних ресурсів одними країнами іншим на умовах повернення (у грошовій формі), певного терміну й платності (відсотків). Суть, значення та роль іноземних кредитів повніше виявляються в їх функціях (завданнях), структурі.

Основні функції іноземних кредитів:

  • розподільча (розподіл і перерозподіл капіталів, продуктивних сил, факторів виробництва між країнами, регіонами),
  • стимулююча (стимулювання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, підвищення ефективності, прискорення міжнародного обміну діяльністю національних господарств),
  • регулююча (кредити використовуються як спеціальний засіб регулювання національної економіки, системи зовнішньоекономічних відносин, нерідко зовнішньої і внутрішньої політики країн-реципієнтів).

Виконання цих та інших функцій забезпечує досягнення мети кредиторами і позичальниками. Мета кредиторів – підвищення ефективності, рентабельності свого бізнесу, максимізації прибутку, проникнення на ринки збуту (ті, що фінансують експорт товарів та послуг) і завоювання їх, створення сприятливих економічних та політичних умов для підприємницької діяльності в інших країнах, досягнення певної політичної мети. Мета позичальників – вирішення проблем імпортних поставок, нестачі власних фінансових ресурсів, дефіцитів держбюджетів, платіжних балансів, підвищення ефективності функціонування окремих підприємств, галузей, економіки загалом. Кожна розвинута країна в певні періоди може бути і кредитором, і позичальником.

Сучасні іноземні кредити – це система, що передбачає різні форми й види, складний механізм кредитування і позички. Іноземні кредити за терміном поділяють на коротко- (до 1 року), середньо- (1-5, іноді 7 років) та довготермінові (понад 5-7 років), за характером забезпечення – забезпечені (цінні папери, комбінаційні документи, товари, нерухоме майно та інші цінності), незабезпечені (бланкові), які видають під зобов'язання боржника погасити їх у відповідний термін. Найчастіше документом таких кредитів є соло-вексель з одним підписом позичальника.

Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредити приватні, державні (урядові), міжнародних організацій. Приватні кредити – матеріально-грошові кошти, які надають приватні компанії та кредитно-фінансові установи (передусім транснаціональні корпорації) – поділяються на фірмові та банківські. Державні урядові кредити надають офіційні кредитні фінансові установи. Принципова їх відмінність полягає в тому, що державні кредити надають у рамках офіційної допомоги на ширших пільгових умовах, на довший термін, значна їх частина припадає на безоплатні кредити (дари), як правило, мають цільовий, або «зв'язаний», характер, мета ж надання більш політична, ніж економічна. У 1994 США надали «офіційну» допомогу 120 країнам на суму 13 млрд. дол. (у т.ч. 76% – економічна допомога, 24% – військова), з них 35% – пільгові кредити, 65% – субсидії (дари).

За зовнішньою формою кредити поділяють на валютні (надають у грошовій формі) і товарні (надають товарами або послугами з відстроченням платежу).

Кредитування здійснюють за допомогою різних інструментів (документів). Залежно від цього розрізняють іноземні кредити готівкою, акцептні кредити, депозитні сертифікати, синдиційовані (консорціальні) кредити, облігаційні позики та ін.

За економічним змістом, призначенням і щодо об'єктів кредитування іноземні кредити поділяють на два основні види комерційні та фінансові. Міжнародний комерційний кредит – це товарні поставки країнами або фірмами різних країн з відстрочкою або розстрочкою платежу за них. Такий кредит безпосередньо пов'язаний з експортно-імпортною торгівлею і міжнародним обміном послугами. Тому комерційний кредит є найбільш «зв'язаною» формою іноземного кредиту. «Зв'язаність» його посилюється тим, що він, як правило, є фірмовим, або кредитом постачальника. Комерційний кредит надають (оформляють) у вексельній формі (коли імпортер, отримавши відповідні товарні документи, акцептує переказний вексель, тратту чи оформляє простий вексель) або за відкритим рахунком (коли експортер відкриває рахунок заборгованості «свого» імпортера) іноземні кредити сприяють швидкому розвитку та зміцненню зовнішньоторговельних зв'язків. Водночас їх вплив на розвиток зовнішньоекономічних відносин дещо обмежений комерційний кредит залучає до системи фінансування лише певні об'єкти зовнішньоекономічних зв'язків, залишаючи поза увагою інші форми зовнішньоекономічних відносин і сфери національних економік країн-позичальників. Ці недоліки іноземного кредиту усувають фінансові кредити та позики.

Фінансові іноземні кредити – надання засобів у грошово-валютній формі однією країною іншій на певних умовах. Найважливішою їх формою є облігаційні позики, розміщені іноземними позичальниками на національних і міжнародних грошових ринках капіталів за допомогою банків та інших фінансових інститутів. Особлива роль у системі іноземним кредитам належить механізму та умовам їх здійснення. Цей механізм має чітко окреслене коло елементів (умов), серед яких особливо виділяють валюту кредиту і валюту сплати, суму, термін, методи (засоби) сплати кредиту, вартість обслуговування кредиту, що складається з відсоткової ставки, витрат банківського обігу, комісійних зборів, страхової премії тощо. З розвитком регульованої ринкової економіки, з посиленням інтернаціоналізації та взаємозалежності національних економік відбуваються значні кількісні та якісні зміни в системі іноземних кредитів і позик, найхарактерніші з яких:

  • зростання темпів та масштабів іноземного кредитування,
  • здійснення іноземного кредитування на основі «сек'юритизації» (використання цінних паперів як методу мобілізації надання позик та кредитів),
  • широке застосування «рухомих» відсоткових ставок,
  • швидке збільшення кількості країн, які є кредиторами і позичальниками, що супроводжується посиленням суперечностей і конкуренції на ринках іноземних кредитів і позик,
  • посилення водночас концентрації та монополізації на цих ринках, головними суб'єктами яких є найбільші ТНК і ТНБ.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.