Кредитор

Кредитор – одна із сторін кредитних відносин, що надає позику і на користь якої інша сторона (позичальник) зобов'язана здійснити певні дії: сплатити борг, виконати роботи, передати майно, забезпечити утримання тощо. Кредитор надає позику, щоб мати певний зиск, як правило – відсоток за позику (позичковий відсоток).

Кредитор є юридичні (держава, банки, фонди підприємства, організації тощо) та фізичні особи (громадяни). Інститут кредитору виник на межі розпаду первіснообщинного ладу на базі розвитку товарних відносин і майнового розшарування суспільства, еволюціонував від найпримітивніших видів лихварства до сучасних форм в усіх їх різновидах. Об’єктивна необхідність і можливість існування інституту кредитору зумовлені закономірностями процесу відтворення, в процесі якого у господарюючих суб’єктів (держави, підприємств, громадян) в один період утворюються тимчасово вільні кошти (вони є джерелом кредитування), в інший – виникає потреба залучення в оборот коштів зі сторони.

Потреби у позиці та вивільненні коштів здебільшого не збігаються в часі у суб’єктів їх утворення, що й зумовлює існування кредитних відносин, які забезпечують безперервність процесу відтворення, розширення виробництва благ і послуг, зростання споживання. Надаючи позику, кредитори йдуть на т.зв. кредитний ризик, тобто припускають можливість неповернення позики і сплати відсотків позичальником. Невиконання позичальником зобов’язань щодо кредитору можливе з різних причин: несумлінність позичальника; погіршення його фінансового становища через помилки у господарських рішеннях чи несприятливі зміни попиту на ринку, де функціонує позичальник, а також загальне погіршення макроекономічної ситуації в країні; несприятливі зміни в господарському законодавстві або у складі акціонерів (коли позичальником є акціонерна компанія); невиважена економічна політика уряду; соціальні й політичні заворушення; стихійні лиха, зовнішні фактори.

В Україні у 90-х XX ст. були наявні практично всі зазначені чинники (за винятком соціально-політичних потрясінь), що робило кредитування сферою підвищеного ризику й гальмувало розширення його обсягів, спричиняло зростання ціни кредиту, вимивало з його структури середньо- і довготермінові позики, що призводило до зростання ринкових цін товарів (послуг) та інвестицій, тобто поглиблювало кризові явища в національному господарстві.

У країнах з розвинутими ринковими відносинами кредитори з метою запобігання можливим великим фінансовим втратам, банкрутствам глибоко вивчають економічний та фінансовий стан потенційних позичальників, надають позики під майнове забезпечення або надійні гарантії третіх осіб, страхують кредитний ризик. Великі спеціалізовані фінансово-кредитні установи застосовують також лімітування кредиту, здійснюють диверсифікацію кредитних вкладень, висувають умови кредитування, а в деяких випадках встановлюють безпосередній контроль за напрямами використання позики. Подібна система зниження кредитного ризику формується і в Україні. Її остаточне становлення сприятиме широкому розвитку кредитних відносин.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.