Шляхи вдосконалення кредитної політики комерційного банку

Одним з головних завдань, що постають перед керівництвом банку є правильна розробка кредитної політики. Кредитна політика повинна охоплювати найважливіші елементи та принципи організації кредитної роботи в банку, визначати пріоритетні напрями кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля. Сьогодні кредитна політика будь-якого банку – це частина філософії банківського бізнесу, яка визначає внутрішньо банківську процедуру видання кредиту, документообіг, моніторинг за кредитним портфелем, роботу з проблемними кредитами, встановлення процентних ставок по кредиту.

Головна мета кредитної політики будь-якого банку - досягти комерційного зростання шляхом зміцнення та підвищення надійності якості кредитного портфеля банку. Отже,основна проблема ефективної кредитної політики будь-якого банку полягає в розробці ґрунтовних, комплексних та теоретичних підходів, а також методичного забезпечення щодо процедури формування і організації якісного управління кредитним портфелем банку в існуючих ситуаціях ризику.

Розробка методологічних основ кредитної політики комерційних банків повинна базуватися на певних принципах. У сучасних публікаціях з проблем її формування ці принципи чи не розглядаються, чи ототожнюються з принципами видачі кредитів, або розглядаються лише фрагментарно, не дозволяючи визначити всю систему. Проблема розробки ефективної політики управління кредитною політикою та кредитним портфелем зокрема досліджувались у працях зарубіжних авторів У.Байрам, Р.Л.Міллера, П.С.Роуз, Дж.Сінкі, К.Редхеда, С.Хьюс. Проблематика даної теми також знайшла своє відображення у працях вітчизняних авторів О.А.Кириченко, О.А.Морозової, А.С.Кірізєєвої, Т.У.Кох, П.Матвієнко, А.Степаненко, Г.Г.Єрмоленко, В.Т.Сусіденко, В.Шапран, Т.Кліменко.

Кредитна політика банку націлена на розробку та реалізацію такої оптимальної політики, яка б поєднувала економічні інтереси банку та клієнта і прийняття рішень щодо забезпечення найбільш ефективного руху фінансових коштів клієнта. У взаємовідносинах кредитора і позичальника предметом спільного інтересу, звичайно, є кредит. Із ним пов’язані протилежні правило економічні ситуації: кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов’язаний віддати позику, як це записано кредитній угоді. Не дотримання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками, які власне є об’єктом страхування з метою захисту його майнових інтересів. Таким чином, матеріальний прояв ризику кредитної операції полягає в тому, що борг не повертають, а юридично зводиться до невиконання зобов’язань. Тому можна запропонувати страхування від збитків на випадок невиконання вимог як один із принципів вдосконалення управління кредитним портфелем. Страхування кредитів – це зменшення або усунення кредитного ризику, який виражається у можливій несплаті позичальником основного боргу і відсотків за ними і є однією з форм забезпечення кредиту.

Страхування кредитів на українському ринку практикується у таких двох варіантах:

• добровільне страхування ризику не погашення кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, тобто типове делькредерне страхування, коли банк, перекладаючи ризик на страховика, є водночас страхувальником і застрахованим);
• добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредитів (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора).

Докладніше розглянемо перший варіант – в цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленій ставці відсотка за кредит.

У вітчизняній практиці перший варіант страхування поки що не популярний. Головна причина в тому, що комерційні банки поки що побоюються використовувати страхування кредитів як основну форму захисту від ризиків банківської діяльності. Без страхового аудиту, широко висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній цілком виправдано може виникнути сумнів щодо платоспроможності. З іншого боку, через надмірно високі страхові премії підвищуються страхові платежі, а отже, й витратам виробництва, що в решті, обертається підвищенням цін на товари і послуги.

Дещо простішим щодо процедури є страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту, оскільки страховий поліс розглядається як різновид гарантійного папера страхової компанії банку за фінансовими зобов’язаннями до його клієнтів – позичальників. Цей варіант страхування може забезпечити повернення кредиту і сплати відсотків лише у випадку, коли страхова фірма згодна і спроможна виплатити страхову винагороду.

Узагальнюючи вище сказане, потрібно зробити висновок про те, що банкам необхідно на даному етапі налагоджувати стосунки із страховими компаніями, так як банки мають великий вплив на становлення дійсно професійного страхового бізнесу в Україні, але для цього страховиків необхідно розглядати як найближчих партнерів банків в кредитній діяльності, а не як машину для друкування грошей з ціллю компенсації збитків понесених банком у зв’язку з видачею явно безповоротного кредиту.

В умовах економічної кризи, коли відсутня стабільність договірних зв’язків і немає переконливості у надійності партнера, кредитор зацікавлений у одержанні додаткових гарантій виконання боржником своїх зобов’язань за договором. Тому кредитор, укладаючи договір, намагається, щоб боржники у забезпечення виконання своїх зобов’язань виділив певне майно, з вартості якого той одержав би задоволення своїх вимог у разі невиконання умов договору.

Реалізація майна (заставного) проводиться з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором. Але є деякі нюанси. Згідно Закону України «Про заставу», реалізація майна, переданого у заставу, повинна здійснюватися лише через аукціони (публічні торги), якщо ж після такого продажу внаслідок недостатності коштів залишилась непогашена заборгованість, заставодержатель має право частину її відшкодувати за рахунок страхового фонду.

У разі відчуження майна, переданого у заставу; іншими способами, кредитор покриває збитки за рахунок прибутку, який залишається у його розпорядженні після оподаткування, а така невеличка законодавча колізія, яка має неприємні фінансові послуги.

Поряд з необхідністю прийняття важливої форми забезпечення повернення кредиту потребує розвитку особового штрафу фахівців, які б здійснювали оцінку заставленого майна (рухомого і нерухомого). Зараз ці передумови знаходяться в стадії зародку, тому в якості основної форми забезпечення повернення кредиту приймається застава майна позичальника.

Банку треба бути уважними при кредитуванні позичальника, якщо в нього є вище стояча організація. В цьому випадку позичальник повинен надати документ від вище стоячої організації, що підтверджує про те, що вона оповіщена про заставу держмайна.

Ще однією проблемою є оформлення заставленого майна. У багатьох випадках заставлене майно оформляється спрощеним способом: скорочене найменування, кількість, ціна. Тому доцільно створити універсальну форму описування майна, що закладається на базі аналізу бухгалтерської документації для урахування основних фондів і готової продукції. Проте якщо по формальних розрахунках включити і такі реквізити, як завод – виготовлювач, коди відправника, постачальника, виду операції і т.д., то утвориться громіздка форма, користуватися якою буде важко. Тому потрібно використовувати тільки ті параметри, що окремо не настільки повно деталізують предмет застави, але в сукупності з іншими дозволяють його конкретизувати, що дуже важливо в конфліктній ситуації. До таких параметрів можна віднести: інвентарний заводський номер, найменування майна, що закладається (тип, марка, дата випуску). Треба вказувати початкову вартість.

Практика показує невідповідність ситуації, в якій опиняється кредитор. Тобто, це положення складається в процесі звернення, стягнення і реалізації закладеного майна. В цьому випадку можна пропонувати наступне – максимальна сума кредиту не повинна перевищувати 10-15% вартості застави. Справа в тому, що після процедури реалізації майна сума виручки може бути недостатньою для задоволення усіх вимог заставодержателя.

Припустимо, що банк розробив для своїх клієнтів банківську фінансову технологію, в основі якої лежить принцип поєднання відносно невеликої суми термінового депозитного вкладу та необмежений сум до вкладення та зняття грошових коштів понад основного не зменшуваного залишку. Мінімальна фіксована сума може також депонувати на розрахунковому чи поточному рахункові. Сутність гнучкого депозитного рахунку – суміщення на формально одному синтетичному рахунку декількох аналітичних рахунків. За своїм технологічним змістом гнучкий депозитний рахунок дозволяє максимально адаптуватися під структуру грошових потоків клієнта-користувача. При розміщенні тимчасово вільних грошових засобів, клієнт банку має право вибрати найбільш привабливу для нього схему банківської послуги, в т.ч.:

• розмір мінімальної фіксованої суми, тобто суми мінімального не зменшуваного залишку;
• термін депонування цієї суми;
• умови та розміри нарахування відсотків на фіксовану суму та на додаткові внески.

Для підприємств та організацій, працюючих на ринку торгового та промислового капіталу, дана послуга дозволить максимально ефективно вирішувати наступні питання, пов’язані з їх фінансовою діяльністю:

• оперативне фінансове планування;
• збільшення оборотності поточних активів;
• оптимізацію та спрощення фінансових операцій в частині управління короткостроковими активами;
• забезпечення оптимальної дохідності при мінімальному ризику вкладень;
• забезпечення високої ліквідності.

Створення раціональної стратегії реалізації ефективної кредитної політики банку можливе лише за рахунок поєднання зусиль декількох банківських підрозділів, так як виконання комплексу банківських послуг та операцій вимагає:

• обліку особливостей руху грошових коштів кожного клієнта;
• розподілу грошових коштів за сумами, строками, дохідністю;
• встановлення відсоткових ставок по кожній групі грошових засобів клієнта;
• формування для активних операцій банку портфеля залучених ресурсів, детермінованих за обсягами, строками, вартістю;
• оптимізації відсоткових витрат банку в межах даної фінансової технології.

Звідси випливає, що кредитна політика банку повинна бути спрямована як на зростання обсягів активів, так і на підвищення їх якості.

Радикальні економічні перетворення, що відбуваються в країні, викликають необхідність переосмислити зміст багатьох економічних категорій, їхню роль у діяльності суб'єктів, що хазяюють, і, на цій основі, розширити можливості керування факторами, що впливають на ефективність функціонування підприємств.

До економічних категорій, без яких не обходиться діяльність суб'єкта ринкових відносин, можна віднести і кредитні ресурси. Адміністративно-командна система керування економікою, нехтуючи багатьма економічними законами товарно-грошового обертання, привела до перекручування сутності кредитних ресурсів і, як наслідок, до недооцінки їх впливу на ефективність діяльності суб'єктів, що хазяюють.

Наукові розробки вчених, що займаються питаннями кредитного обертання, були спрямовані на дослідження різних сторін сутності кредиту як системи економічних відносин у планомірному перерозподілі тимчасово вільних засобів бюджету і населення на умовах зворотності і терміновості або в особливій формі перерозподілу вартості у виді планомірного руху позичкового фонду держави. Обґрунтування ролі кредиту в економіці вироблялося лише на макрорівні, тобто з погляду його впливу на ефективність суспільного виробництва в цілому: найбільш правильному формуванні оборотних і частково основних фондів, здійсненні мобілізації дрібних і значних сум, що тимчасово звільняються в суспільному господарстві, прискоренні оборотності оборотних коштів народного господарства в цілому, скороченні суспільних витрат.

Розвиток ринкових початків в економіці країни, досвід закордонної системи господарювання визначають очевидність залежності результатів функціонування підприємств від ефективного керування процесом формування і використання їхніх фінансових ресурсів. У цьому зв'язку дослідження сутності кредитних ресурсів як важливого джерела покриття фінансових потреб підприємства і фактора підвищення ефективності його функціонування здобуває особливу актуальність.

У найбільш загальному виді кредитні ресурси є матеріальними носіями економічних відносин, що виникають між суб'єктами кредитної угоди з приводу перерозподілу вартості на умовах зворотності, терміновості, платності і забезпеченості. Однак зміст цього поняття по-різному оцінюється в залежності від сфери його застосування.

У період державно-монополістичного регулювання економіки кредитні ресурси Державного банку країни формувалися, в основному, за рахунок практично безкоштовного збереження засобів підприємств і організацій ( не можна ж вважати платою 0,5% річних по внесках ) і були об'єктом винятково державної власності. В тих умовах банк виконував лише роль посередника, що директивно розподіляє мобілізовані державою засоби.

Жорсткі умови ринкової економіки, підлеглі досягненню, у першу чергу економічних інтересів господарювання і розвиток системи комерційних банків, що підсилила конкуренцію за залучення коштів, обумовили значне подорожчання кредитних ресурсів і привели до усвідомлення залежності результатів діяльності банків від уміння керувати процесом формування кредитних ресурсів і розміщенням вкладень, що знайшло відображення в новому рівні взаємин із клієнтами.

З розвитком у нашій країні ринкових відносин, появою підприємств різних форм власності (як приватної, так і державної, суспільної) особливого значення набуває проблема чіткого правового регулювання фінансово-кредитних відношенні суб'єктів підприємницької діяльності.

У підприємств усіх форм власності все частіше виникає потреба залучення позикових коштів для здійснення своєї діяльності і одержання прибутку. Найбільш розповсюдженою формою залучення коштів є одержання кредиту.

Роль кредиту в різних фазах економічного циклу не однакова. В умовах економічного підйому, достатньої економічної стабільності кредит виступає фактором росту. Перерозподіляючи величезні грошові і товарні маси, кредит постачає підприємства додатковими ресурсами. Однак існує і негативний вплив в умовах надвиробництва товарів. Особливо помітно такий вплив в умовах інфляції. Нові платіжні кошти, що входять за допомогою кредиту в оборот, збільшують і без того надлишкову масу грошей, необхідних для обертання.

Виконання кредитом певних функцій, які є проявом його сутності, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у розвитку економіки і суспільства в цілому. У своїй перерозподільній функції кредит, який характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси суспільного відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків – готівкових і безготівкових. Він також допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції.

Кредит сприяє розширенню виробництва та реструктуризації економіки, спрямованої на зменшення частки підприємств військово-промислового комплексу і розвиток виробництва товарів народного споживання, гострий дефіцит яких постійно відчувався в Радянському Союзі. В умовах тривалої економічної, особливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підприємств, які тривалий час простоювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випускається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках. За рахунок кредиту організовується виробництво нової продукції, багато з якої раніше не випускалось в Україні, створюються підприємства сфери послуг населенню. Особливо велику роль кредит відіграє у насиченні споживчого ринку товарами, у тому числі імпортними.

Кредит сприяє розвитку реформованого сільського господарства України, сприяючи цим не тільки забезпеченню її населення високоякісними продуктами харчування, а промисловості сировиною, а й перетворенню нашої країни з її багатющими чорноземами і сприятливим для ведення сільського господарства кліматом у крупного експортера сільськогосподарської продукції. При цьому значне місце відводиться іпотечному кредиту.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соціальних потреб. Але поки він тут використовується вкрай недостатньо.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виготовлення, випуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грошових знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту також прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні сучасних інформаційних технологій. Економія витрат обігу досягається й за рахунок того, що при розвинутих кредитних відносинах зменшується потреба створювати резервні фонди на рівні господарюючих суб'єктів і держави.

Проте на сучасному етапі роль кредиту в його перерозподільній функції поки що недостатня. Пояснюється це насамперед дефіцитом позичкового капіталу в країні. Агрегований банківський капітал України на початок 2012 р. становив лише 4,6% від ВВП, тоді як у країнах з перехідною економікою Центральної та Східної Європи – в середньому 40%, у країнах ОЕСР – понад 80%. Причиною цього є низькі доходи населення в умовах економічної кризи, що негативно впливає на його платоспроможність, а ще більше – на обсяги його заощаджень, які в країнах з розвинутою ринковою економікою є основним джерелом кредитних ресурсів. Якщо у Республіці Польща, не найбагатшій країні, банківські депозити на душу населення на початок 2012 р. становили 1300 дол. США, то в Україні – трохи більше 50 дол. Ще однією з основних причин дефіциту позичкового капіталу є його «втеча» за кордон, а також функціонування значних коштів, у тому числі в іноземній валюті, поза банками, у «тіньовій» економіці.

Україна має значний науково-технічний потенціал, про що свідчать її досягнення у ракето-, літако- і суднобудуванні, інших галузях промисловості. Саме тому поставлено завдання реалізувати протягом програму промислово-інноваційного розвитку української економіки. У цьому надзвичайно важливу роль має відіграти кредит. Адже своїх інвестиційних коштів підприємства не мають, а механізм безповоротного виділення бюджетних чи відомчих коштів на капітальні вкладення відійшов у минуле. Особливе значення в цьому набуває венчурний (ризикований) кредит, який у багатьох країнах функціонує переважно з державною допомогою.

Позитивну роль у вирішенні цього завдання можуть відіграти кредитні установи небанківського типу (пенсійні, страхові, інвестиційні, профспілкові, поштові, благодійні та інші фонди), які володіють значними коштами, їх можна не тільки інвестувати в економіку через ринок цінних паперів, а й надавати безпосередньо у довгостроковий кредит, якщо зняти заборону на ведення цими установами кредитної діяльності. Адже в багатьох країнах саме ці фінансові посередники стають основними кредиторами, особливо з надання довгострокового кредиту.

Через дефіцит власного капіталу для України на сучасному етапі має велике значення розвиток кредиту у міжнародній сфері, зокрема кредитні відносини з Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку, іншими міжнародними фінансово-кредитними інституціями. Уже зараз ряд українських банків і суб'єктів господарювання тісно співпрацюють з багатьма банками зарубіжних країн. Завдяки своєму геоцентричному положенню в Україні за певних умов та при відповідних зусиллях міг би сформуватись один із потужних світових фінансових центрів.

У ринкових умовах знижується роль контрольної функції банків, які значно менше використовуються державою для контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. Проте зростає роль кредиту в його контрольній функції. Адже несвоєчасне повернення кредиту тягне за собою «штрафні» проценти, а його неповернення може призвести до банкрутства підприємства. Це спонукає позичальника досить обережно ставитися до залучення кредиту у свій господарський оборот, а якщо кредит отримано, то так господарювати, щоб своєчасно його повернути.

У антиципаційній (емісійній) функції кредит на сучасному етапі розвитку економіки передусім повинен відігравати антиінфляційну роль. Для цього монетарна політика має бути досить виваженою.

Безумовно, з розвитком ринкових відносин в Україні роль кредиту у суспільстві підвищуватиметься. З виходом економіки з економічної кризи зростатимуть доходи населення – основного суб'єкта формування кредитних ресурсів, поліпшиться фінансовий стан господарюючих суб'єктів та конкурентоспроможність їх продукції на внутрішньому і світовому ринку, зміцніють українські банки, зросте довіра до України з боку іноземних кредиторів та інвесторів тощо. Все це сприятиме прискоренню розвитку України і скорішому входженню її у європейський і світовий простір.

Однією з найважливіших функцій комерційних банків є функція фінансового посередника, коли, з одного боку, банки залучають заощадження вкладників, а з іншого – здійснюють інвестиції (вкладання коштів). Створення сприятливого середовища для цього i повинно стати серцевиною банківських реформ.

Різноманітні види кредитів, що надаються комерційними банками, призначені задовольнити потреби суспільства в тимчасових коштах і вирішити його виробничі, споживчі проблеми, сприяти розвиткові окремих чи всіх галузей народного господарства, зробити процес кредитування простішим і менш ризиковим.

Але на сучасному етапі розвитку української економіки існує безліч проблем, які перешкоджають банкам надавати окремі види кредитів, сприяють зростанню частки небажаних видів кредитів (прострочених, пролонгованих, безнадійних і т.і.), що погіршує ліквідність та платоспроможність банків.

Як було вже сказано вище, одне з основних обмежень діяльності українських комерційних банків на сучасному етапі - неможливість і небажання комерційних банків проводити довгострокове кредитування. Це пов'язано з відсутністю довгих кредитних ресурсів, відсутністю серйозних позичальників, які б мали стійке фінансове становище, інфляцією, великим ризиком неповернення кредитів.

Але останнім часом в економіці України відбулися зміни, які примусять комерційні банки переглянути свою кредитну діяльність і збільшити частку довгострокового кредитування.

Економічна політика уряду України та НБУ створила умови для фінансової стабілізації. Це зумовило нову ситуацію для діяльності банківських установ, особливість якої в тому, що багато банків, включаючи середні i великі, взагалі не надавали середньострокових i особливо довгострокових кредитів. Сфера їх діяльності обмежувалась переважно короткостроковим кредитуванням, розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів, операціями з купiвлi-продажу валюти, роботою з державними цінними паперами. При цьому слід визначити істотне зниження номінальних процентних ставок по кредитах, а також поступову активізацію інвестиційної діяльності підприємств та підвищення їх попиту на середньострокові та довгострокові кредити, що вимагає відповідної зміни в депозитній i кредитній тактиці i стратегії, спрямованих на забезпечення фінансової стійкості банку в умовах фінансової стабілізації.

В сучасних умовах в Україні особливу увагу необхідно приділяти розвиткові споживчого кредиту, в чому має допомогти вивчення іноземного досвіду. Розвиток цього виду кредиту насамперед допоможе підвищити життєвий рівень населення. Але з другого боку, саме низький рівень доходів населення – головна причина того, що надання населенню споживчих кредитів банками майже не відбувається.

Уваги заслуговують такі різновиди споживчих кредитів, що поширені в США – позики з погашенням у розстрочку і позики, що відновляються. Позички з погашенням у розстрочку застосовуються для купівлі побутових товарів тривалого користування, наприклад, для купівлі автомобіля. Позичальник може за своїм вибором чи погасити позику повністю, чи передати автомобіль за залишковою вартістю банку в якості сплати непогашеного боргу.

У разі надання банком позички, що відновлюється позичальнику відкривається кредитна лінія з правом отримання кредиту на протязі певного строку. При цьому, якщо позика погашається на протязі певного пільгового строку (30 днів), то процент на користь банку не нараховується.

Для розвитку споживчого кредитування в Україні можна передбачити такий варіант: відкривати кредитну лінію фізичним особам-позичальникам, які мають вклади в цьому банку і мають репутацію акуратних клієнтів.

При проведенні своєї кредитної діяльності будь-який банк ставить на меті зменшити кредитний ризик і таким чином зменшити частку прострочених, пролонгованих, сумнівних, небезпечних, безнадійних кредитів.

Найсуттєвіший фактор впливу на лiквiднiсть i платоспроможність банків є проблема невчасного повернення позик, зростання безнадійної кредитної заборгованості. Без вжиття кардинальних заходів щодо виправлення ситуації з поверненням кредитів посилюється загроза втрати лiквiдностi банківською системою України. Серед заходів загальнодержавного масштабу НБУ передбачає надання прямої дії Закону України «Про заставу майна» i спрощення процедури реалізації заставленого майна, введення єдиного реєстру такого майна, створення резервів покриття кредитних ризиків i фондів страхування вкладів громадян, якнайшвидше прийняття Закону України «Про кредит», проект якого вже підготовлений спеціалістами НБУ.

В умовах зростання сум неповернених кредитів посилюється значення контролю з боку банка за чітким виконанням умов кредитного договору. Першочергового значення тут набуває своєчасність сплати боржником чергових процентів i встановленої частини погашення основного боргу.

Враховуючи, що кожній позиції властивий певний ризик невиплати процентів чи неповернення позики внаслідок непередбачених обставин, зрозумілим є намагання банку кредитувати лише перевірених позичальників, які добре себе зарекомендували. Однак в умовах нестабільності економіки таких клієнтів обмаль i обмежитися лише ними – це поставити під сумнів діяльність банку як кредитної установи. Тому доцільно не втрачати можливості нарощувати обсяг позичкових операцій i за рахунок тих із них, для яких властивий підвищений ризик. Адже саме для них характерна більша дохідність у порівнянні з слабо ризиковими. Беручи до уваги існування обернено пропорційної залежності між величиною ризику i дохідністю кредитних операцій, кожний банк у центр позичкової політики повинен ставити забезпечення збалансованості між ризикованістю та обережністю. Надмірна (невиправдана) ризикованість посилює загрозу падіння дохідності банку внаслідок неповернення боргів, а то й невиплати процентів, тоді як перебільшена обережність знову ж таки не дає змоги використати багато які прибуткові можливості.

У зв'язку з цим очевидним є регулювання кредитних ризиків та реалізація заходів щодо пом’якшення їхнього впливу на дохідність банку. У вітчизняний практиці встановлено лише один показник, який стосується оцінки кредитних ризиків. Це економічний норматив, встановлений у законодавчому порядку – максимальний розмір ризику на одного позичальника. Цього недостатньо хоча б тому, що зазначений норматив обмежується лише грошовим обсягом ризику.

Неможливість одержувати зараз прибутки інфляційного характеру i вимагає від комерційних банків більш реального підходу до якості кредитного портфеля. Запобігти негативним тенденціям, пов’язаним з кредитною діяльністю банків, допомагає також дотримання нормативу достатності власного капіталу.

Щоб уникнути проблемних кредитів, банку, перш за все необхідно звернути увагу на досконалість вивчення якості кредитного портфелю i кваліфікацію своїх працівників, що проводять цю оцінку.

Якщо ж попередження проблемного кредиту не вдалося i є загроза негативного його впливу на дохідність, банк повинен терміново вжити заходів щодо забезпечення негайного й повного погашення позики. Як показує практика, добрий ефект дає розроблення спільно з боржником плану дій для відновлення фінансової стійкості підприємства й подолання вад у його діяльності.

Якщо застосовані заходи неефективні, то банк повинен забезпечити задоволення своїх інтересів, вимагаючи погашення боргу за рішенням судових органів. Може знадобитися й продаж застави, подання претензій до гаранта тощо.

Але першочергове завдання комерційних банків – попередити виникнення небажаних видів кредитів, підвищити частку строкових, стандартних кредитів і скоротити до мінімуму або зовсім уникнути пролонгованих, прострочених, безнадійних, небезпечних, сумнівних кредитів.

В умовах становлення банківської конкуренції все більшого значення в попередженні виникнення кредитів проблемних видів набирають маркетингові методи її забезпечення або співробітництво із спеціалізованими маркетинговими фірмами. Важливо налагодити й взаємовигідну партнерську роботу зі страховими компаніями. Зазначені заходи здатні мiнiмiзувати вплив проблемних кредитів на банківську дохідність.

Враховуючи викладене, з метою удосконалення практики кредитних взаємовідносин з клієнтами в умовах підвищення кредитного ризику та забезпечення надійного захисту інтересів банку, можна вважати за необхідне посилити вимоги щодо правомірності прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття рішень по видачі кредитів та оперативність прийняття заходів по їх погашенню, а саме:

• забезпечити юридично грамотне оформлення кредитних угод і угод по заставі з високим рейтингом позичальників та розширенням і захистом в них прав банку, як заставодержателя і кредитора. Вимагати від позичальника представлення акту останньої аудиторської перевірки;
• проводити обов’язкове страхування переданих в заставу цінностей з передбаченням, що заставодержатель має право отримати страхову компенсацію, в підтвердження цього вимагати надання страхових полісів;
• вимагати від позичальників підтвердження наявності і достатності переданого банку забезпечення, враховувати проведену переоцінку, його оперативного до оформлення чи зміцнення при необхідності, а також дострокового повернення кредиту або його частини при не виконанні кредитних умов і угод по забезпеченню;
• посилити взаємодію економічної, юридичної служби банківської безпеки для підвищення результативності роботи по поверненню боргів, в тому числі шляхом оперативної і ефективної реалізації забезпечення;
• з метою підвищення рівня ліквідності забезпечення і своєчасного повернення кредитів не допускати практики формального підходу до вказаних процедур, а також перевищення встановлених повноважень при вирішенні кредитних питань.

Один із шляхів покращення фінансової стійкості і утримання ліквідності комерційних банків на належному рівні – це створення страхових фондів, за рахунок яких покриваються збитки від кредитної діяльності банків. Але дія цього «механізму захисту» обмежена, так як банки не зацікавлені «заморожувати» кошти, які можуть приносити прибуток, крім того, деяким банкам не вистачить всього отриманого ними прибутку, щоб сформувати резерв у повному обсязі. Тому на даний момент резерв українських комерційних банків складає близько 20% від потреби.

Якщо порівнювати діяльність комерційних банків кілька років тому і в теперішній час, то можна сказати, що їх кредитна політика стала більш зваженою і менш ризиковою. Зокрема, про цей факт свідчить те, що в структурі забезпечення наданих кредитів найбільшу питому вагу займають кредити, забезпечені заставою, – майже 50%.

Клієнтів з доброю кредитною історією не так багато. Залишається тільки виростити їх самим – від малого до середнього і великого.

Джерело: Соловйова К.В. «Шляхи вдосконалення кредитної політики комерційного банку»