Міжбанківські розрахунки
Міжбанківські розрахунки – це система здійснення і регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між банківськими установами в процесі їхньої діяльності. Міжбанківські розрахунки – необхідний елемент платіжного механізму народного господарства України.
Головну роль в організації міжбанківських розрахунків відіграє система кореспондентських відносин. Кореспондентські відносини – договірні відносини між банками про здійснення платежів, розрахунків та інших послуг, що їх виконує один банк за дорученням і на кошти іншого банку. З метою налагодження кореспондентських відносин банки відкривають кореспондентські рахунки.
Банки таким чином стаютькореспондентами, тобто одночасно виступають клієнтами один щодо одного. За кореспондентськими рахунками установ комерційних банків проводяться розрахунки між різними банками. Банки-кореспонденти за характером своєї діяльності мають доповнювати один одного з метою найповнішого задоволення потреб своїх клієнтів у банківських послугах.
Кореспондентські відносини встановлюються: між комерційними банками (установами) і регіональними управліннями Національного банку; безпосередньо між комерційними банками (прямі кореспондентські відносини).
Міжбанківські розрахунки здійснюються на основі укладання відповідних договорів. Предметом договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування комерційного банку (установи) регіональним управлінням НБУ є встановлення кореспондентських відносин для здійснення комерційними банками міжбанківських розрахунків з іншими банками через систему електронних платежів НБУ та надання комплексу послуг розрахунково-касового обслуговування шляхом відкриття кореспондентського (субкореспондентського) рахунка за дорученням і на кошти банку. Договір визначає також конкретний порядок здійснення операцій на кореспондентському рахунку. У разі проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційний банк відкриває прямий кореспондентський рахунок в іншому комерційному банку, який здійснює банківські операції за його дорученням на підставі укладеної між ними кореспондентської угоди. Кореспондентський договір може укладатися між банками як однієї країни, так і різних країн.
Встановлення кореспондентських відносин передбачає як перший крок відкриття кореспондентських рахунків для проведення міжбанківських розрахунків. Для відкриття кореспондентського рахунка комерційний банк подає регіональному управлінню Національного банку такі документи:
- копію банківської ліцензії;
- заяву на відкриття рахунка встановленого зразка;
- один з примірників належним чином оформленого статуту із зазначенням реєстраційного номера, засвідченого підписом уповноваженої особи НБУ та відбитком печатки;
- картку із зразками підписів та відбитком печатки встановленого зразка, засвідчену нотаріально.
При відкритті кореспондентського (субкореспондентського) рахунка регіональне управління Національного банку зобов'язане повідомити про це податкову адміністрацію, на території якої розташований комерційний банк (установа), у триденний строк.
НБУ здійснює контроль за дотриманням комерційними банками (установами) банківського законодавства та нормативних актів, що регламентують порядок здійснення міжбанківських розрахунків.
З розвитком комп'ютерної мережі створюються технічні передумови для постійного вдосконалення порядку здійснення міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками. Головне завдання, яке ставиться при цьому, - прискорити оборот грошей і платіжних документів шляхом скорочення часу проходження розрахункових документів через канали банківського і телеграфного зв'язку. Це досягається шляхом впровадження сучасних технологій переказу платежів (електронних пристроїв). Електронні міжбанківські розрахунки здійснюються із застосуванням електронних засобів приймання, передачі, обробки та захисту інформації.
На початку 1994 р. НБУ запровадив у промислову експлуатацію систему електронних платежів міжбанківських розрахунків (систему електронних платежів, далі – СЕП). СЕП – це комплекс програмно-технічних засобів, призначений для виконання міжбанківських розрахунків між її учасниками.
Функціонування СЕП у цілому організовує Центральна розрахункова палата як підрозділ НБУ. У регіонах для обслуговування СЕП відповідних комерційних банків та їхніх установ створюються регіональні розрахункові палати як підрозділи регіональних управлінь НБУ. СЕП забезпечує значне прискорення міжбанківських розрахунків та обігу коштів, високий рівень безпеки і конфіденційності. Це досягається на основі використання електронних розрахункових документів – банківських повідомлень визначеного формату, які містять встановлені реквізити і несуть інформацію про перерахування коштів (списання та зарахування), приймають вигляд файлів при передачі електронною поштою та при зберіганні на магнітних носіях.
НБУ регламентує і підтримує функціонування СЕП шляхом надання усім її учасникам відповідних програмно-технічних комплексів (захисту інформації, електронного зв'язку). Серед учасників СЕП Центральна розрахункова палата, регіональні розрахункові палати, операційне управління НБУ, центр міждержавних розрахунків НБУ, регіональні управління НБУ, комерційні банки та інші установи.
Програмно-технологічна структура СЕП НБУ включає три основні компоненти: програмно-технологічні комплекси СЕП, електронну пошту НБУ та засоби захисту інформації.
У комерційних банках може створюватись своя внутрішньобанківська платіжна система – програмно-технічний комплекс із власними засобами захисту інформації, який експлуатується банком або об'єднанням банків і здійснює платіжний обіг між установами цього банку (об'єднання).
У сучасних умовах наявна матеріально-технологічна база дозволяє здійснювати міжбанківські розрахунки:
- через СЕП НБУ;
- через власні внутрішньобанківські платіжні системи;
- через прямі кореспондентські відносини між комерційними банками.
Комерційному банку щоденно надається виписка з кореспондентського (субкореспондентського) рахунка.
Операції за кореспондентськими рахунками проводяться в межах коштів, що знаходяться на цих рахунках. Нормальним є наявність кредитового сальдо, яке утворюється внаслідок перевищення надходжень на рахунок над сумою платежів з нього. При тимчасовій нестачі надходжень для покриття платежів комерційний банк може використати міжбанківський кредит. Право банку здійснювати оплату понад залишок коштів на кореспондентському рахунку в межах визначеної договором суми називається овердрафтом. За своєю економічною сутністю овердрафт є формою взаємних кредитів комерційних банків.
Зміст овердрафту полягає у списанні коштів з кореспондентського рахунка понад їх залишок на рахунку, тобто в утворенні на рахунку дебетового сальдо. Дебетове сальдо утворюється внаслідок перевищення платежів над надходженнями.
Овердрафт означає кредит на суму дебетового сальдо. З від'ємного залишку на рахунку стягуються відсотки, як і за звичайні кредити.
Взаємні розрахунки між банками довгий час здійснювалися за допомогою механізму міжфіліальних оборотів (МФО). Система розрахунків через МФО була запроваджена в колишньому СРСР ще в 1933 році. МФО – це взаємні розрахунки між установами банків, що входять у певну банківську систему, у зв'язку з виконанням доручень за різними банківськими операціями. В плановій централізованій економіці система МФО була досить ефективною, оскільки міжбанківські розрахунки здійснювались через систему міжфіліальних оборотів одного банку – Державного банку СРСР. Такий порядок дозволяв ефективно контролювати правильність проведення банківських операцій.
При взаємних розрахунках між банками застосовуються авізо. Авізо – це офіційне повідомлення про виконання розрахункової операції, яке надсилається одним банком-кореспондентом іншому. Авізо є розпорядженням однієї установи банку відносно іншої про зарахування на рахунок клієнта або списання з його рахунка відповідної суми.
У міжнародному грошово-фінансовому обороті використовується система електронних комунікацій SWIFT. Це універсальна світова система комп'ютеризованих міжбанківських розрахунків. Підключення будь-якого банку до системи SWIFT передбачає використання в ньому спеціального комп'ютерного комплексу.
SWIFT (Товариство всесвітніх міжбанківських фінансових комунікацій) було засновано у 1977 р. консорціумом великих банків Західної Європи і США. Правління SWIFT знаходиться в Брюсселі (Бельгія). Нині членами SWIFT є близько 3000 банків та інших фінансових установ різних країн світу. Входження до системи SWIFT забезпечує швидше і дешевше здійснення міжнародних розрахунків та інших міжбанківських операцій у всесвітньому масштабі.
Джерела:
- Банковское дело: Учебник/ Под ред. В. И. Колесникова. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 480 с.
- Деньги, кредит, банки: Справ. пособие/ Под ред. Г. И. Кравцовой. – Мн.: Меркаване, 1994. – 270 с.
- Деньги. Кредит. Банки: Учебник/ Под ред. Е. Ф. Жукова. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 622 с.
- Деньги. Кредит. Банки: Учебное пособие. – 2-е изд., перераб. и доп./ Под ред. О. И. Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 450 с.
- Иванов В. М. Деньги и кредит. Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 230 с.
- Финансы, деньги, кредит: Учебник/ Под ред. О. В. Соколовой. – М.: Юристъ, 2001. – 784 с.
- Шуляк П. Н. Финансы: Учебник. – М.: Издательский Дом «Дашков и К0», 2002. – 3-е изд., перераб. и доп. – 752 с.