Кредитні відносини

Кредитні відносини – це система економічних відносин між різними економічними суб’єктами щодо організації механізму кредитування, проведення маркетингових досліджень і надання коштів у позику та плати за неї.

З трьох підсистем економічних відносин (техніко-економічних, організаційно-економічних та відносин економічної власності) кредитні відносини охоплюють окремі сторони двох останніх.

З організаційно-економічної підсистеми до кредитних відносин належать проведення специфічних маркетингових досліджень (зокрема, вивчення фінансового становища і кредитоспроможності позичальника), відносини менеджменту в діяльності банківських установ, управління різними видами операцій, вивчення та запозичення передового досвіду роботи банків в інших країнах та ін.

З відносин економічної власності – відносини між різними економічними суб’єктами (підприємствами, компаніями й банками з приводу надання комерційного і банківського кредитів; фізичними і юридичними особами та банками з приводу формування кредитних ресурсів банку і їх надання в позику за певну плату в умовах комерційного кредиту й між державою та фізичними і юридичними особами щодо надання позики державі та за умови державного кредитування; між юридичними особами різних країн у процесі здійснення міжнародних кредитних операцій тощо) щодо надання коштів у позику та плати за неї у формі відсотка й форм економічної реалізації власності. Такими суб’єктами є кредитор і позичальник, а об’єктами – частина активів кредитних установ, залучені на депозити вклади фізичних і юридичних осіб та ін. Серед об’єктів розрізняють такі, що пов’язані з цільовою спрямованістю кредитів (наприклад, об’єкти кредитування за оборотом – позика надається для оплати матеріальних цінностей, що надходять до покупця, і здійснюваних ним витрат) і за залишком (позички надаються на покриття тимчасових залишків товарно-матеріальних цінностей і невідшкодованих витрат).

За капіталістичного способу виробництва щодо відносин економічної власності кредитні відносини є підсистемою виробничих відносин, що формується в процесі розвитку та функціонування позичкового капіталу. Внаслідок дії закономірностей кругообороту капіталу позичковий капітал відокремлюється від промислового (як і торговельний капітал), що розвивається як за спільними для всіх форм капіталу, так і за властивими лише йому економічними законами і внутрішніми суперечностями в процесі його відтворення. Оскільки капіталістичні виробничі відносини є специфічними (однією зі сторін капіталістичного суспільного способу виробництва), а їх еволюція здійснюється в межах товарно-грошових відносин (розвиваються в декількох суспільно-економічних формаціях – за рабовласницького, феодального, капіталістичного й соціалістичного способів виробництва, наповнюючись при цьому відповідним змістом), кредитні відносини за капіталізму тісно взаємодіють з відповідними елементами товарно-грошових відносин. Тому двома основними підсистемами капіталістичних кредитних відносин є кредитно-грошові й кредитно-товарні, а отже, в кредит (який є формою руху кредитних відносин) можуть надаватися гроші й товари. Так, перетворення певної грошової суми на позичковий капітал означає, що за капіталістичного способу виробництва гроші використовуються не лише як купівельний та платіжний засіб, а й як капітал.

Водночас грошовий капітал перетворюється на специфічну форму капіталу – позичковий капітал. У процесі такої трансформації грошовий капітал не зникає, а залишається однією з функціональних форм промислового капіталу, наприклад, використовується функціонуючим промисловим капіталом як гроші (засіб для купівлі засобів праці, предметів праці тощо), а отже, виконує функцію еквівалента вартості. Форми капіталу він набуває лише в межах процесу капіталістичного відтворення, будучи капіталом як гроші, тобто однією з передумов капіталістичного процесу виробництва. Позичковий капітал виступає як вартість, що приносить додаткову вартість, тобто капітал (найпростіше його визначення). Гроші при цьому стають особливим товаром – набувають особливої споживчої вартості, здатної приносити додаткову вартість у формі відсотка, який є середнім прибутком (за середніх умов виробництва).

На відміну від вартості інших товарів вартість грошей як носія позичкового капіталу виражається відсотком – однією зі специфічних форм додаткової вартості. Тому, надаючи гроші в позику, позичковий капіталіст відчужує їх вартість як капіталу (а не товару або грошей), й вона перетворюється на капітал-власність. Його особливістю є й те, що він не продається, а лише передається в позику з метою повернення певної суми та певної частини додаткової вартості у формі відсотка (плати за тимчасове користування цим специфічним товаром).

Кредитні відносини за капіталістичного способу виробництва розгортаються в цілісну систему в процесі розвитку різноманітних форм кредиту, яка охоплює не всі сфери суспільного відтворення, а лише обмін і розподіл (у т.ч. перерозподіл), впливаючи водночас на сфери безпосереднього виробництва і споживання, причому межі безпосереднього поширення кредитних відносин та їх опосередкованого впливу на інші сфери залежать від конкретних форм кредиту. Кожна з них, у свою чергу, має власний матеріально-речовий зміст і соціально-економічну або суспільну форму.

Матеріально-речовим змістом кредитних відносин за капіталізму є передусім вартість у товарній та грошовій формах, а суспільною формою – виробничі відносини (відносини економічної власності) між різними суб’єктами щодо надання таких форм вартості (цінності) в позику та плати за них.

Основні форми кредиту – комерційний, банківський, державний, міжнародний, іпотечний, споживчий. Матеріально-речовим змістом комерційної форми кредиту є товарний капітал у вигляді реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, грошовий капітал у вигляді векселів; суспільною формою – відносини економічної власності з приводу надання цих видів товарного та грошового капіталу одними підприємствами (фірмами), компаніями іншим, а також головною компанією її філіалам, дочірнім підприємствам, великим бізнесом малому (що передбачає франчайзинг) і отримання за це прибутку у формі відсотка та інших видів доходів.

У розвинутих країнах світу понад 60% кредитного обороту, а отже, найбільшої підсистеми кредитних відносин, здійснюється у формі комерційного кредиту. В суспільній формі водночас названі суб’єкти комерційного кредиту, а вексель – засіб реалізації. В сучасних умовах комерційне кредитування може відбуватися і без оформлення векселя – кредитуванням за відкритим рахунком (запис вартості проданих у кредит товарів на відкритому рахунку та міжкорпораційних, міжфірмових розрахунках тощо.

Матеріально-речовим змістом банківського кредиту є власні кошти банків, залучені на депозитні вклади кошти юридичних і фізичних осіб, залишки на розрахунках і поточних рахунках, кошти, отримані від випуску цінних паперів, та міжбанківські кредити, а суспільною формою – відносини економічної власності між комерційними банками, з одного боку, фізичними та юридичними особами – з іншого, в процесі виконання активних та пасивних операцій, а також між акціонерами всередині самих банків (якщо вони є банками акціонерного типу) щодо надання в позику активів (зазначених у матеріально-речовому змісті) та привласнення на цій основі частини прибутку у формі відсотка.

Суспільною формою діяльності банку як акціонерної компанії є відносини економічної власності між її власниками та дрібними акціонерами в процесі купівлі-продажу акцій і привласнення на них частини доходів у формі дивіденду.

Певні відносини економічної власності виникають також у процесі надання комерційними банками кредитів іншим банкам та плати за них, вкладання коштів у статутні фонди інших юридичних осіб, надання центральним банком кредитів комерційним банкам через кредитні аукціони, переоблік векселів на умовах двосторонніх договорів, ломбардних операцій; придбання комерційними банками державних цінних паперів і привласнення різних форм доходів та ін. Так, під час роздержавлення власності в Чехії понад 70% ваучерів громадян були зосереджені в приватизаційних інвестиційних фондах, а найбільші з них через інвестиційні компанії контролюються головними комерційними банками, які загалом здійснюють контроль за економікою країни (при характеристиці суспільної форми комерційного кредиту називалися його основні суб’єкти).

Матеріально-речовим змістом державного кредиту є позики центральним та місцевим органам державної влади й такі засоби реалізації, як векселі, облігації, казначейські зобов’язання, а суспільною формою – відносини економічної власності між фізичними та юридичними особами, з одного боку, та державою – з іншого, з приводу надання цього кредиту та плати за нього. Фізичними особами можуть бути резиденти та нерезиденти. До юридичних осіб у США, наприклад, відносять державний сектор (у т.ч. Федеральну резервну систему), фінансові інститути та корпорації, штатні й місцеві органи влади. Форми економічної реалізації відносин державного кредиту – стабільне привласнення фізичними та юридичними особами відносно високих відсотків (у США в другій половині 90-х – 7-8%, в Україні – до 80%), значні знижки з номінальної вартості облігацій, звільнення отриманих доходів від оподаткування, викуп державою облігацій за завищеними цінами та ін.

Матеріально-речовим змістом споживчого кредиту є позики на придбання товарів в особисту власність довго-, середньо- та короткотермінового використання. До товарів довготривалого використання відносять стандартні житлові будинки, садові будинки, квартири, меблі, музичні інструменти та ін., у США – також позики для купівлі пересувних будинків (без туристичних трейлерів), на ремонт та модернізацію будинків, позики фермерам (здебільшого) та ін.; до короткотермінових – одяг, взуття, товари для новонароджених тощо. Суспільна форма споживчого кредиту – відносини економічної власності між кредиторами (банками, небанківськими кредитними установами, торговельними організаціями і товаровиробниками) та споживачами (фізичними особами) з приводу надання споживачам позик та плати за них (при характеристиці суспільної форми споживчого кредиту водночас були названі суб’єкти цих кредитних відносин). Формами економічної реалізації відносин споживчого кредиту є привласнення доходів кредиторами внаслідок завищених цін на товари, що продаються в кредит, відсотків за купівлю товарів у розстрочку, продажу неконкурентоспроможних товарів та ін. Якщо відсотки надто високі, кредитні відносини набувають експлуататорського характеру. Оскільки відсотки, які встановлює, наприклад, товаровиробник, залежать від ставок за фінансові кредити банку, що його обслуговує, а самі ставки є необгрунтовано високими, наслідок таких кредитів – багатократна оплата (залежно від терміну надання кредиту) товарів, що звужує платоспроможний попит населення.

Матеріально-речовий зміст іпотечного кредиту – позики під заставу нерухомого майна, закладні листи, іпотечні облігації (у разі несплати позики елементом матеріально-речового змісту цього кредиту стає заставлене майно), а суспільна форма – відносини економічної власності між іпотечними банками, спеціалізованими іпотечними компаніями й універсальними комерційними банками, з одного боку, і позичальниками (фізичними та юридичними особами) – з іншого щодо надання позик на довготерміновій основі та плати за них. Об’єкти кредитування, які також формують матеріально-речовий зміст кредитних відносин цієї форми кредиту, – виробничі споруди,будинки, земельні ділянки, устаткування та ін.

Форми економічної реалізації відносин іпотечного кредиту – привласнення відсотків за наданий кредит, заставленого майна (у разі несплати позики та заниженої оцінки майна), спекуляції із закладними листами, продаж іпотечних облігацій промисловими та торговельними корпораціями, які є їх емітентами. Між окремими формами кредиту існує тісний взаємозв’язок. Так, одним із видів грошового споживчого кредиту є довготермінові інвестиційні позики, які надають комерційні банки на будівництво житла, садових будинків тощо під заставу нерухомості відкриттям кредитної лінії, що значною мірою зближує цей вид кредиту з іпотечним; внаслідок проведення операцій з векселями комерційний кредит перетворюється на банківський та ін.

Функціонування й розвиток основних форм та видів кредиту формує цілісну систему кредитних відносин, що розвиваються як за спільними для всієї економічної системи законами, так і за властивими лише цій сфері законами й відповідними суперечностями. Важлива ланка кредитних відносин – відносини економічної власності, що виникають у процесі надання коротко- й довготермінових кредитів центральним банком комерційним банкам через механізм кредитних аукціонів, ломбардних операцій (під забезпечення державних цінних паперів), переобліку векселів на умовах двосторонніх договорів. Так, НБУ надає їм короткотермінові кредити безпосередньо або через свої регіональні управління в межах коштів на здійснення первинної кредитної емісії, тобто випуску в обіг платіжних засобів за наявності гарантій повернення цих кредитів і дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ для їх діяльності. У 1997 для рефінансування комерційних банків отримання ними позик з метою надання кредитів своїм клієнтам НБУ випустив в обіг понад 38% платіжних засобів через аукціони за обліковою ставкою 21,7% (у 1996 – 52,6%), ломбардне кредитування становило понад 37% за обліковою ставкою 31,4% (у 1998 — 54,4%), операції РЕПО – понад 16% за обліковою ставкою 21,8% (у 1998 – 54,1%), через інші засоби – понад 8% за обліковою ставкою 19,7% (у 1998 – 47,8%). Згідно із затвердженими НБУ правилами проведення кредитних аукціонів комерційні банки на підставі свідоцтва про купівлю кредитів укладають з відповідними регіональними управліннями кредитну угоду, і центральний банк перераховує відповідну суму на кореспондентський рахунок банку-покупця.

Укладення кредитного договору є юридичним аспектом відносин власності, що дає змогу здійснити купівлю-продаж кредитів за відповідну плату, тобто встановлюються відносини економічної власності, формою реалізації яких є привласнення відповідного відсотка НБУ. Відсоток, за яким комерційні банки надають позичку своїм клієнтам, залежить передусім від відсотка за кредити центрального банку, надані комерційним банкам та іншим кредитним установам. У США величина відсотка за кредити ФРС є нижньою межею ефективності надання кредитів і дістала назву «облікова ставка», а відсоток, за яким комерційні банки надають позичку своїм клієнтам, – «комерційний». Різниця між ними в США у другій половині 90-х становила до 2%, а в Україні відсоткові ставки комерційних банків у національній валюті становили в 1997 – 49,1%, що на 27% вище від облікової ставки (відсоткові ставки за депозити становили 18,2%). Це стало однією з причин високої прибутковості банківської діяльності на тлі занепаду сфери матеріального виробництва. Надання кредитів комерційним банкам через механізм ломбардних операцій здійснюється через передання ними у тимчасове користування НБУ цінних паперів, зокрема ОВДП, причому величина отриманих кредитів залежить від вартості цих паперів і термінів їх погашення. Юридичною формою відносин економічної власності, що встановлюється при цьому, є право власності НБУ на значну частину пакетів державних цінних паперів, право володіння з боку комерційних банків-дилерів у вигляді виписок з їхніх рахунків у НБУ, а для інших осіб – виписки з їхніх рахунків у банків-дилерів, документально засвідчені підписом посадової особи та печаткою відповідної банківської установи.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.