Колоніальна торгівля

Колоніальна торгівля – торговельні відносини між розвинутими капіталістичними державами та колоніями і залежними країнами. Характеризувалася однобічною вигодою перших (пограбування цінностей, що створювалися в колоніях і залежних країнах, нееквівалентний обмін здійснювався з використанням економічних і позаекономічних факторів). Колоніальна торгівля почала розвиватися в епоху великих географічних відкриттів (середина XV – середина XVII ст.) і здійснювалася переважно колоніальними компаніями, які дістали від своїх урядів монопольне право на торгівлю з колоніями. Колоніальна торгівля стала одним зважливих джерел первісного нагромадження капіталу.

Спершу колоніальна торгівля практично обмежувалася вивезенням рабів, цінностей і рідкісних тропічних товарів. З розвитком великої машинної промисловості зросло значення колоній як постачальників сировини й ринків збуту продукції капіталістичних підприємств. У XVI – на початку XVII ст. провідну роль у колоніальній торгівлі відігравали Іспанія і Португалія, в XVII – Голландія, наприкінці XVIII – Великобританія. Згодом колоніальні й залежні країни стали об'єктом експлуатації фінансового капіталу, а колоніальна торгівля – одним із важливих джерел отримання надприбутків. Великі капіталістичні монополії захопили зовнішню і значну частину внутрішньої торгівлі колоніальних і залежних країн, скуповували продукцію за монопольно низькими цінами. Водночас експорт предметів споживання (в т. ч. продовольчих товарів), яких гостро потребували колонії, здійснювався за монопольно високими цінами. В індії, наприклад, іноземний (переважно англійський) капітал до проголошення її незалежності (1947) і в перші роки незалежного розвитку контролював 90% експорту чаю, понад 90% імпорту нафтопродуктів. У Латинській Америці на початку XVIII ст. США і Великобританія завдяки своїм капіталовкладенням захопили 50% зовнішнього обороту цього континенту. Таким чином, колоніальна торгівля стала однією з причин однобічного, спотвореного розвитку економіки колоніальних і залежних країн, перетворення їх на аграрно-сировинний додаток метрополій. Після Другої світової війни з крахом колоніальної системи було здебільшого ліквідовано позаекономічні форми і методи експлуатації країн, що розвиваються, у світовому капіталістичному поділі праці й міжнародній торгівлі. Проте молоді суверенні держави залишаються постачальниками сировини, ринками збуту продукції, сферою вкладання капіталу розвинутих країн світу. Негативно впливає на економіку країн, що розвиваються, тенденція до зростання розриву в міжнародній торгівлі між цінами на вивезену ними сировину та сільськогосподарську продукцію і цінами на промислові товари розвинутих капіталістичних країн. Ціни на експорт товарів найменш розвинутих країн мають тенденцією до зниження їй протистоїть стійка тенденція до зростання цін на імпортні товари. Несприятлива для країн, що розвиваються, тенденція цін (як експортних, так і імпортних) відображає нерівноправне становище слаборозвинутих країн на світовому капіталістичному ринку. Таким чином, колоніальна торгівля залишається однією зі сфер, за допомогою якої колишні метрополії прагнуть зберегти свій вплив на країни, що розвиваються, які прагнуть здобути економічну незалежність. Складовою частиною цього процесу є боротьба за ліквідацію напівколоніального характеру їх зовнішньої торгівлі.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.