Економіка торгівлі

Економіка торгівлі – сукупність суспільно-виробничих відносин, які об'єктивно складаються в процесі реалізації товарів і визначають ефективність праці, використання матеріальних та інших ресурсів та засобів у його обслуговуванні. Ці відносини поділяються на техніко-економічні та відносини власності. Техніко-економічні відносини в торгівлі, як і у виробництві формуються в процесі взаємодії відносин спеціалізації, кооперації, концентрації господарської діяльності, обміну її результатами між суб'єктами господарювання тощо.

Відносини економічної власності, які є системною сутністю виробничих відносин у торгівлі виникають з приводу привласнення робочої сили, основних і оборотних засобів, різноманітних видів інтелектуальної власності, інформації, результатів їх впровадження в організацію торговельної діяльності тощо. Від рівня розвитку цих та організаційно-економічних відносин, а також господарського механізму залежить ефективність торгівлі як економічної системи. Економіка торгівлі як складова частина економічного потенціалу країни – відокремлена в процесі суспільного розподілу праці галузь народного господарства, функціональне призначення якої у розширеному відтворенні – здійснення посередницької діяльності у формі купівлі-продажу товарів і надання пов’язаних з цим послуг. Еволюційне виокремлення торгівлі в самостійну галузь економіки – фактор підвищення раціональної організації суспільного господарства. За рахунок звільнення сфери матеріального виробництва національної економіки від необхідності самостійно організовувати і забезпечувати реалізацію виробленого продукту створюються об'єктивні передумови для ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів суспільства, прискорення просування товарів зі сфери виробництва у сферу споживання. Це досягається завдяки створенню спеціальної матеріально-технічної бази (складська мережа, роздрібна торговельна мережа, спеціальні транспортні засоби тощо), розробці та впровадженню спеціальних технологій (транспортування і зберігання товарів, їх реалізації споживачам тощо), спеціальній підготовці кадрів. Розвиток цього потенціалу вирішальною мірою залежить від рівня розвитку соціально-економічних відносин, у т.ч. співвідношення форм власності, на яких базується підприємство у певній галузі. Основна частина його потенціалу в 1997 була представлена підприємствами приватної та кооперативної торгівлі. Перебудова української економіки на регульованих ринкових засадах зумовлює появу і швидке зростання кількості нових для України торговельно-посередницьких структур, заснованих на приватній власності та й похідних. Роздержавлення, в т. ч. приватизаційні процеси у вітчизняній торгівлі, є об'єктивною умовою створення в ній активного конкурентного середовища. Економіка торгівлі як наукова дисципліна досліджує економічні відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі організаційно-економічного й технологічного забезпечення товарного обігу і реалізуються в конкретних видах їх господарської діяльності. Мета економіки торгівлі – розкрити закони розвитку товарообміну. Система цих законів є серцевиною теорії, на якій базується практична торговельна діяльність, визначаються напрями й конкретні шляхи підвищення її економічної та соціальної ефективності відповідно до характеру і змісту зрушень у суспільному розвитку. Як частина загальної економічної науки, економіка торгівлі конкретизує загальні економічні закони стосовно торгівлі й водночас розкриває свої власні специфічні закономірності, що випливають з автономного характеру її розвитку. Економічні процеси вивчаються в їх динаміці, взаємозв'язку і взаємообумовленості. На цій підставі у дисципліні економіка торгівлі формується система наукових принципів і методів економічного аналізу цих процесів та явищ, їх розвитку, планування та обґрунтування відповідних управлінських рішень. Предметом особливої уваги економіки торгівлі як наукової дисципліни є фактори й резерви підвищення ефективності функціонування як окремих підприємств, їх організацій, так і торговельної галузі загалом. Тому економіка торгівлі орієнтується на використання принципів програмного, цільового, системного та комплексного підходів до вивчання, прогнозування і планування розвитку економічних явищ і процесів на широке й ефективне застосування економіко-математичних методів та електронно-обчислювальної техніки. На 1.1.1998 в Україні налічувалося 127,5 тис. підприємств роздрібної торгівлі і 38,3 тис. підприємств громадського харчування усіх форм власності. Це на12,5% менше, ніж в 1991, що спричинило зменшення торгової мережі в сільській місцевості (в містах вона зросла на 8,7%).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.