Економіка пропозиції

Економіка пропозиції – теорія, згідно з якою основним засобом активізації економічного зростання і боротьби з інфляцією є не регулювання попиту, а стимулювання сукупної пропозиції товарів внаслідок зростання капіталовкладень через зниження податків і надання податкових кредитів.

Прихильники цієї теорії вважають ринкову економіку найефективнішим способом організації господарства, виступають проти прямого державного регулювання економіки, оскільки воно нібито сковує ініціативу виробників. Вони також критикують положення кейнсіанської теорії про те, що певне збільшення податків стабілізує економіку, зумовлює зростання сукупного попиту. На їхню думку, збільшення податків призводить до зростання витрат виробництва, а отже, й цін, і таке зростання перекладається на споживачів, що, у свою чергу, стримує інвестиції у виробництво. Тому вони пропонують відмовитися від системи прогресивного оподаткування, знизити податки на прибутки підприємств, а також на заробітну плату і дивіденди. Зниження податків на прибутки підприємств, на думку авторів теорії економіки пропозиції, зумовить зростання доходів підприємств і, таким чином, збільшення заощаджень. Оскільки підприємці є новаторами в оновленні техніки і технологи, вони вкладатимуть зекономлені за рахунок зниження податків кошти в розвиток виробництва, що зумовить зростання пропозиції. Для найманих працівників зниження податків означатиме більшу привабливість пошуку додаткових заробітків, зростання стимулів до праці а отже, збільшення додаткових доходів. Однією із засад теорії економіки пропозиції є крива Лаффера.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.