Економіка праці

Економіка праці – сукупність специфічних сторін і рис виробничих відносин, які характеризують суспільну організацію праці. Кожному історичному типові суспільної організації праці властиві свій особливий порядок залучення людей до праці з урахуванням їх фахової підготовки та практичного досвіду, своя система поділу й кооперації праці залежно від рівня розвитку технології виробничого процесу, розподілу виготовленого продукту, свій рівень ефективності відтворення робочої сили залежно від конкретних умов економічного розвитку країни, типу економічної системи. Кожному ступеню розвитку суспільства властива також специфічна форма організації праці, яка постійно змінюється під впливом передусім соціальних умов та інших явищ і процесів економічного життя (зокрема розвитку і вдосконалення технологи та виробничих процесів тощо).

Оскільки праця має особливе значення в розвитку суспільства, її вивчають багато наук, які певною мірою умовно можна поділити на три групи:

• соціально-економічні науки (економіка праці, соціологія праці, статистика праці тощо),
• біологічні науки (фізіологія праці, гігієна праці тощо),
• правові науки (трудове право, охорона праці тощо).

Між ними існує певний зв'язок, в основі якого лежить єдиний об'єкт вивчання – праця. Економіка праці синтезує і використовує висновки цих наук для розробки конкретних методів господарської політики в галузі організації та використання праці. У своїх дослідженнях вона спирається на дані галузевих дисциплін (економіки промисловості, економіки сільського господарства, економіки транспорту тощо), широко використовує матеріали технічного нормування праці, висновки й методи соціологи та психології праці, статистики праці тощо.

Низку питань економіка праці вирішує з урахуванням даних досліджень біологічних дисциплін і трудового права (зокрема, тривалість робочого часу, часу відпочинку, відпустки, охорона праці тощо). Виокремлення економіки праці у самостійну наукову дисципліну зумовлено потребами теорії та господарської практики. Як галузь теоретичної дисципліни, вона досліджує наукові основи й економічні закономірності у сфері суспільної організації праці, розподілу суспільного продукту та відтворення робочої сили. Економіка праці розробляє методологічні основи їх використання в практичній діяльності для забезпечення найраціональнішого використання праці, неухильного зростання її продуктивності, підвищення рівня життя людей та їх всебічного розвитку.

Найактуальнішими проблемами економіки праці в період переходу до соціальне орієнтованих ринкових відносин є розробка методів найефективнішого поєднання матеріальних і моральних стимулів до праці на господарських об'єктах з різними формами власності, посилення їх впливу на підвищення ефективності виробництва, зростання продуктивності праці, поліпшення якості продукції та послуг, економне витрачання наявних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Наукові розробки економіки праці широко використовують планові та господарські органи різних галузей народного господарства для проектування, прогнозування, планування, організації та управління виробничими процесами.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.