Інтенсивність праці

Інтенсивність (лат. intensio – напруженість, посилення) – напруженість праці, зростання віддачі використовуваних ресурсів та ефективність виробництва.

Інтенсивність праці – напруженість праці, яка визначається витратами робочої сили за одиницю часу. Динаміка інтенсивності праці вимірюється витратами фізичної, розумової, нервової енергії протягом однієї години, робочого дня, тижня тощо, а ступінь напруженості праці – величиною фізичних розумових, нервових зусиль працівника, темпом його пращ, кількістю водночас виконуваних функцій і обслуговування машин та іншими факторами.

Рівень інтенсивності праці визначається насамперед тривалістю робочого часу протягом певного періоду (року, місяця, тижня, робочого дня). Так, японський працівник щороку працює на 250 год. більше від свого західноєвропейського колеги, що означає вищий рівень інтенсивності праці. Цей рівень також залежить від форм організації виробництва, форм і систем заробітної плати, технологічного способу виробництва в країні, рівня життя населення, свідомості й техніко-технологічної культури виробництва, економічного мислення та ін. Певний вплив на інтенсивність праці має вік працівника, стан його здоров’я, клімат та інші природно-біологічні фактори. Зростання інтенсивності праці рівноцінно подовженню робочого дня, тому за суспільно необхідних витрат зростає вартість виробленої продукції. Оскільки при цьому збільшується кількість вироблених одиниць продукції, вартість кожної з них залишається незмінною. Зростання інтенсивності праці у галузі сприяє підвищенню середнього рівня продуктивності праці. Таким чином, величина вартості товару перебуває в обернено пропорційній залежності від продуктивності праці га прямо пропорційній – від інтенсивності праці. У галузях з підвищеною інтенсивністю праці запроваджується скорочений робочий день. За технологічного способу виробництва, що базується на ручній праці (за панування у промисловості простої капіталістичної кооперації й мануфактури), робітничий клас був недостатньо організований. Тому капіталісти підвищували інтенсивність праці водночас з подовженням робочого часу до 12-14 год. Технологічний спосіб виробництва, що базується на машинній праці, спричиняє не тільки соціально-економічне, а й технологічне підкорення пращ капіталом і, таким чином, посилення інтенсивності праці. Водночас у цей період (початок XIX – 30-ті XX ст.) зростає організованість робітничого класу, законодавче встановлюється тривалість робочого дня, що певною мірою послаблює ступінь інтенсивності праці. В епоху НТР зростає інтенсивність праці (насамперед розумової), збільшуються емоційні, нервові, психологічні навантаження на людський організм і водночас зменшується напруженість фізичної праці. В умовах автоматизації виробництва, з одного боку, зменшуються контакти робітників з рухомими частинами устаткування, що знижує кількість травм, забруднення на робочому місці тощо. З іншого – збільшення кількості устаткування, його потужностей спричиняє посилення шумів, підвищення температури позбавляє організм необхідного мінімуму фізичного навантаження («м'язовий голод»), посилює монотонність праці на пульті управління. Для визначення величини інтенсивності праці вимірюють витрати працівником теплової енергії кількість виконаної механічної роботи, рівень і швидкість втомлюваності га відновлення працездатною і тощо. Крім того, визначають виробіток продукції працівником порівняно з рівнем механізації пращ, масштаби виробничого травматизму, тимчасової непрацездатності тощо.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.