Кооперація праці

Кооперація праці – єдність і узгодженість спільних дій окремих працівників, трудових колективів та сукупних працівників національних господарств у процесі відтворення матеріальних і духовних благ. Існує з часу появи людини. Розвиток кооперації праці визначається всіма елементами економічної системи: продуктивними силами, техніко-економічними, виробничими відносинами, або економічною власністю, організаційно-економічними відносинами та господарським механізмом. Найвагоміший вплив на розвиток кооперації праці має прогрес продуктивних сил і техніко- та організаційно-економічних відносин. Опосередковано на кооперацію праці впливають відносини економічної власності й господарський механізм.

Розрізняють просту й складну кооперацію праці. Проста – виконання різними працівниками однакових або однорідних функцій, кооперація однорідної конкретної праці, наприклад, праця землекопів, лісорубів тощо. Складна – кооперація відокремлених спеціалізованих видів конкретної праці. Найрозвинутішими формами складної кооперації праці за капіталізму на нижчій його стадії є праця в умовах мануфактури і фабрики. Проста кооперація праці була певною мірою поширена за недостатнього розвитку суспільного поділу праці (за первіснообщинного способу виробництва, на рабовласницьких плантаціях, у феодальних маєтках). Її найхарактерніша риса – одночасність дій працівників, внаслідок чого досягалася значно вища продуктивність праці, ніж за роздрібнених їхніх дій. Складна кооперація праці виникає з появою суспільного поділу праці й ускладнюється в процесі його еволюції, відгалуження нових видів конкретної праці. Тому кооперація праці і поділ праці є двома органічно взаємопов’язаними процесами суспільної праці. Суспільний поділ праці передбачає відокремлення часткових функцій сукупного працівника й закріплення їх за окремими робітниками та службовцями, перетворення їх на частково спеціалізованих працівників, які використовують специфічні засоби й предмети праці, а без кооперації з іншими працівниками неспроможні брати участь у суспільному виробництві й створювати конкретний кінцевий продукт. Завдяки узгодженим і спільним діям кооперації праці здійснюється планомірно. На ранніх етапах розвитку суспільного поділу праці за капіталізму така планомірність обмежувалася рамками окремого підприємства або власності окремого капіталіста, що мав кілька підприємств.

У процесі еволюції форм власності планомірність кооперації праці поступово поширюється до меж окремих монополістичних (олігополістичних) об’єднань, у т.ч. транснаціональних корпорацій (як їх сучасної форми). Під дією закону одержавлення капіталістичної економіки (на вищому ступені вищої стадії капіталізму) планомірний процес кооперації праці охоплює державний сектор економіки. Розширенню меж планомірності в процесі кооперації праці сприяє перехід від переважно ринкових важелів саморегулювання економіки до здебільшого державного регулювання макроекономічних процесів, їх оптимального поєднання в сучасному господарському механізмі. За кооперації праці відбувається заощадження, раціональне використання трудових ресурсів, засобів виробництва та витрат на управління, підготовку кваліфікованих працівників та ін.

Процес інтернаціоналізації продуктивних сил, виникнення регіональних економічних угруповань, створення наднаціональних економічних органів зумовлює появу інтернаціональних форм кооперації праці. Через недостатній розвиток виробничої кооперації між підприємствами України та підприємствами розвинутих країн світу участь її в інтернаціональних формах кооперації праці незначна. Щодо кооперації праці з країнами колишнього СРСР, то вона значною мірою була штучною. Водночас чимало раціональних елементів цього процесу після розпаду СРСР було знищено. Тому виникає необхідність пошуку нових раціональних форм і методів кооперації праці між цими державами і водночас виходу на ширший інтернаціональний рівень.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.