Споживча кооперація
Споживча кооперація – це добровільне об’єднання громадян, що ставлять за мету задоволення своїх потреб як споживачів. Основна сфера діяльності споживчої кооперації – торгівля продуктами споживання та предметами господарського вжитку, організація громадського харчування, а також заготівля й переробка сільськогосподарської продукції, заготівля вторсировини, промислове виробництво товарів масового вжитку. Споживча кооперація обслуговує сільське населення, мешканців робітничих селищ, районних центрів і невеликих міст. Вона сприяє економічному, соціальному й культурному розвитку села, підтримує народні промисли і ремесла.
Споживча кооперація виникла в Шотландії (Великобританія) наприкінці XVIII ст. як реакція ткачів і селян на тиск великого капіталу в сфері обігу. З XIX ст. посилення панування капіталу і масове зубожіння населення прискорює її розвиток. У 30-ті кооперативний рух поширюється у Франції, в 40-ві – у Німеччині, в 50-60-ті – у Скандинави, Північній Америці, Росії. В країнах Латинської Америки, Азії та Африки споживча кооперація розвивається з початку XX ст.
Перше споживче кооперативне товариство в Україні виникло в м. Харкові (1866). У 1886 перше сільське споживче товариство створено на Київщині. Швидкий розвиток споживчої кооперації в Україні почався з 1905. Кількість товариств зросла з 505 у 1904 до понад 3 тис. у 1914. У 1908 було створено Київську спілку споживчих товариств, що об’єднала 220 товариств Київщини, Чернігівщини та Волині. У 1920 почав діяти Всеукраїнський центр споживчої кооперації – Вукоопспілка (згодом – Укоопспілка), що об’єднав сільськогосподарську і промислову споживчу кооперацію (через рік сільськогосподарська і промислова кооперації розмежувалися). У роки громадянської війни споживча кооперація використовувалася як єдиний апарат централізованого розподілу і постачання предметів споживання, за НЕПу брала активну участь у господарському і культурному будівництві. Споживча кооперація зазнала впливу командно-адміністративної системи, однак не такою мірою, як інші господарські системи. Хоча споживча кооперація в СРСР і була найбільш «ринковою» структурою, вона потребувала реформування, насамперед роздержавлення. Проте реформи в 90-х в Україні позначилися на її діяльності негативно. Частка споживчої кооперації в роздрібному товарообороті зменшилася в 1991-98 з 30 до 12%. Обсяг заготівель сільськогосподарської продукції знизився в 4 рази.
Первинна ланка споживчої кооперації – сільське (міське, районне) споживче товариство, членство в якому може бути індивідуальним і колективним. Споживчі товариства об’єднуються у територіально-адміністративні спілки районного (Райспоживспілка), обласного (Облспоживспілка, в Автономній Республіці Крим – Кримспоживспілка) і загальнодержавного (Укоопспілка) рівнів і мають право вільного виходу з них. Відносини між товариствами і спілками будуються на договірних засадах Товариства делегують спілкам частину повноважних та виконавчих функцій. Спілки споживчих товариств є юридичними особами, здійснюють господарську та іншу діяльність, формують необхідну інфраструктуру, надають практичну допомогу споживчим товариствам і низовим спілкам.
Вищий орган споживчої кооперації – загальні збори пайовиків, товариства, районні та обласні конференції пайовиків і з’їзди кооператорів України. Діяльність споживчої кооперації регулюється статутами споживчих товариств і спілок, а також Законом України «Про споживчу кооперацію». З 1992 споживча кооперація України – член міжнародного кооперативного альянсу. Має ділові контакти із зарубіжними фірмами понад 20 країн. Організовує зовнішньоекономічні зв’язки «Укоопзовнішторг».
За соціально-економічною природою споживча кооперація не є специфічним формаційним явищем, її мета (і суть) – повне й ефективне задоволення економічних і соціальних споживчих потреб пайовиків та інших громадян. Загальнолюдський характер мети, добровільність об’єднання, демократизм організації та управління роблять споживчу кооперацію формою, що легко приживається до різних форм суспільства. Звідси випливає специфіка її реорганізації за перехідної економіки. Пропозиції поширити на неї приватизаційний процес, вивести з її складу оптові бази, переробні підприємства, перетворити районну ланку в первинну структуру тощо призведуть до руйнування системи, що склалася на ґрунті досвіду багатьох десятиліть і вистояла.
Роль споживчої кооперації за регульованого ринку має значно зрости в організації сучасної торгівлі на селі, і в закупівлях сільгосппродукції, і в збиранні брухту, і в розвитку місцевої промисловості. Особлива її роль у соціальному розвитку села. Все це передбачає зміцнення сільських товариств і всієї системи завдяки централізації з широким демократизмом. Еволюція споживчої кооперації ґрунтуватиметься на її власному досвіді, на врахуванні місцевих умов, на внутрішньому саморозвитку. Як демократична ринкова структура, споживча кооперація здатна пристосуватися до умов конкурентного ринку й стати надійною опорою ринкових перетворень у країні.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.