Кредитна кооперація

Кредитна кооперація – добровільне об’єднання громадян на засадах кооперативної діяльності з метою пільгового самозабезпечення фінансовими послугами та соціально-економічного самозахисту. В політекономічному аспекті кредитна кооперація – це підсистема відносин економічної власності між членами кредитної спілки з приводу формування спільної кооперативної власності та її використання для надання фінансової допомоги. Таке визначення характеризує тип кредитних спілок, власність яких формується з пайових внесків їх членів, що найбільшою мірою відповідає принципам діяльності народних банків.

У разі формування кооперативної власності спілки на основі отримання довготермінових кредитів з державних або комерційних банків ще одним елементом політекономічного визначення кредитної кооперації стають відносини власності між кредитною спілкою як фізичною особою та її кредиторами щодо надання позики і сплати відсотків на неї. В сучасних умовах відносини економічної власності в межах кредитної кооперації у деяких розвинутих країнах світу охоплюють значний сегмент системи фінансово-кредитних відносин (до 25% за обсягами активів в окремих із них), що розвиваються між різними ланками кредитної кооперативної системи на національному (між банками місцевого, регіонального та центрального рівнів) та інтернаціональному (у разі діяльності філіалів центрального кооперативного банку в багатьох фінансових центрах світу) рівнях.

Розрізняють два основні типи кредитної кооперації, започатковані відповідно кредитними товариствами Ф. Райфейзена в 50-х XIX ст. у Німеччині (т.зв. «сільськими касами») та ощадно-позичковими товариствами Г. Шульце-Деліча (т.зв. «народними банками»). У кредитних спілках першого типу відносини економічної власності формувались у процесі отримання крупних і довготермінових кредитів зі сторони і створення з них фонду кредитних ресурсів, з одного боку, та надання позичок для фінансування виробничої діяльності членів кредитного товариства, їх повернення і сплати за це певного відсотка, а також за наявності ощадних вкладів у товаристві та сплати за них відсотка – з іншого. Юридичними аспектами цих відносин було забезпечення зобов’язань кредитного товариства всім особистим майном його членів (солідарна відповідальність за борги), заборона вступу до інших аналогічних товариств, зобов’язання цільового використання кредитів (за цим стежило правління товариства, яке працювало на громадських засадах), спільне рівноправне володіння та управління кредитними ресурсами (виражалося в наявності лише одного голосу у члена товариства незалежно від розмірів пайового внеску) та ін. Органічна єдність економічного та юридичного аспектів власності у кредитній кооперації такого типу виявляється в тому, що в разі невиконання своїх зобов’язань перед кредиторами об’єктом привласнення стає майно членів кредитної спілки, перетворюючись з категорії юридичної власності на об’єкт власності в економічному аспекті та відповідних виробничих відносин, що при цьому виникають. Кредитна кооперація фінансово-кредитного типу може поступово поширювати сферу своєї діяльності на торгівлю (закуповувати засоби виробництва для своїх членів, продавати вироблені ними товари та ін.). У кредитних спілках другого типу відносини економічної власності формуються у процесі внесення пайових внесків членами кооперативу, позикових відсотків, субсидій держави, ощадних вкладів, виплати дивідендів, а також надання кредитів, оплати праці членів правління. Тому організаційно-правовою формою таких спілок є акціонерні товариства, члени якого несуть обмежену відповідальність за зобов’язаннями товариства (у разі збиткової діяльності вони відповідають лише розмірами своїх вкладів).

Демократичний характер розвитку кредитних спілок обох типів полягає передусім у наданні їх членам дешевих кредитів. Крім таких операцій, кредитні кооперативи закуповують за цінами, нижчими від ринкових, засоби виробництва, вигідніше продають вироблену ними продукцію (без посередників), надають фінансову взаємодопомогу та ін.

Організаційно-фінансовими центрами кредитної кооперації є здебільшого кооперативні банки. У другій половині 90-х XX ст. кредитні кооперативи існували в більш як 100 країнах світу й налічували до 900 тис. фінансово-кредитних установ, членами яких були понад 500 млн. осіб. У США діє майже 11 тис. кредитних спілок, які об’єднують 70 млн. осіб і мають активи понад 400 млрд. дол. У Канаді приблизно 1000 кредитних спілок та 1500 «народних кас» з сукупними активами понад 100 млрд. дол. (понад 13% фінансового ринку країни). Загальна сума активів кредитних спілок Німеччини, до яких входять 2500 банків, становить до 1 трлн. марок, а їх частка в загальному обсязі залучених вкладів сягає 25%. У 1996 вони видали кредитів на суму понад 560 млрд. марок і залучили вкладів на 750 млрд. марок. В Україні перші кооперативи виникли в 60-х XIX ст., але в 30-ті XX ст. сформовану кооперативну систему було ліквідовано, а споживчі та сільськогосподарські кооперативи значною мірою одержавлено. В 90-х XX ст. кредитні спілки почали відроджуватися, але за 10 років свого існування вони надали кредитів лише на 18 млн. грн., що значною мірою було зумовлено існуванням спекулятивних фінансових трастів, тотальним зубожінням населення, відсутністю надійної правової бази та ін.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.