Кооперація

Кооперація – добровільне об’єднання власності (різних об’єктів і форм) та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності. Об’єднання власності передбачає об’єднання таких її суб’єктів: дрібних товаровиробників, робітників, службовців, споживачів та ін. Об’єктами власності в процесі такого об’єднання є гроші, засоби виробництва (в т.ч. земля), різні види інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, «ноу-хау»), інформація тощо.

Основні види кооперації: споживча, збутова, виробнича, житлова, кредитна, промислова та сільськогосподарська. М. Туган-Барановський виділяв такі види кооперативів: кредитні кооперації, споживчі товариства, закупівельні товариства, товариства зі збуту, товариства з переробки, домобудівні товариства, виробничо-підсобні та виробничі артілі. Загальним принципом поділу кооперативів є відповідність сферам суспільного відтворення. У сфері безпосереднього виробництва виділяють кооперацію виробничу, промислову та праці, у сфері обігу – споживчу, збутову, постачальну, кредитну кооперацію. Окремі з них (наприклад, кредитна, споживча) водночас поширюються й на сферу розподілу.

Найважливішими рисами кооперації є самостійність (передусім від бюрократичної держави) та економічна свобода її діяльності, спільність економічних інтересів членів кооперації, демократичність управління. Водночас розрізняють товариства (спілки) трудового та капіталістичного типу (останні ставлять за мету привласнення прибутку, використовують найману працю). Трудова кооперація тяжіє до колективістського типу соціалізму. Проміжний тип кооперації – дрібнобуржуазна.

Кооперація виникла наприкінці XVIII – на початку XIX ст. В ній об’єднувалися дрібні товаровиробники або споживачі з метою захисту від великих підприємців, торгових капіталістів, посередників. Тип кооперації залежить від типу панівної економічної системи, насамперед типу власності на засоби виробництва, політичного устрою, характеру класових суперечностей та інших чинників. За своїм соціально-економічним змістом кооперації за капіталістичного способу виробництва є перехідною формою власності, в якій поєднуються елементи капіталістичної та соціалістичної власності. До капіталістичної належить використання кооперації найманої робочої сили, наявність пайового капіталу на правах особистої власності тощо, до соціалістичної – намагання кооперації задовольнити потреби та інтереси своїх членів, демократичний характер управління (один член кооперації – один голос), власність на створений продукт, розподіл прибутків між акціонерами кооперативів, прагнення трудових кооператорів перетворити капіталізм на справедливе суспільство та ін. Якщо кооперація не наймає робочої сили, то контроль за процесом праці повністю добровільно здійснюють члени трудового колективу. Це означає заперечення капіталістичних виробничих відносин (економічної власності цього ладу) в межах економічної системи капіталізму.

У багатьох розвинутих країнах світу профспілки викуповують у капіталістів окремі підприємства, їх філіали, відділення, які згодом перетворюються на народні підприємства. Цьому певною мірою сприяє політика держави. Такі форми кооперації вже не поєднують риси капіталізму й соціалізму, а стають однією з форм соціалістичної економічної власності.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.