Кооперативне підприємство (кооператив)
Кооперативне підприємство (кооператив) – добровільне об’єднання індивідуальних виробників на основі кооперативної власності на різноманітні об’єкти привласнення з метою раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та поліпшення умов життя своїх членів. Такими об’єктами привласнення є засоби виробництва, майно, кошти, інформація, інтелектуальна власність (патенти, ліцензії, «ноу-хау»), інноваційні продукти та ін.
Основні види кооперативних підприємств у країнах Заходу: сільськогосподарські, споживчі, виробничі (в т.ч. робітничі), житлові (житлово-будівельні, житлово-орендні, житлово-експлуатаційні та ін.), риболовецькі, кредитні (позико-ощадні, страхові, ощадні, кооперативні банки), шкільні, лікарняні та ін. Значного розвитку вони набули в Італії, скандинавських країнах, Франції, США, Канаді, Японії. В Італії кооперативи поширені в промисловості, будівництві, сільському господарстві, переробній промисловості, сфері послуг, житловому будівництві, у сферах культури, туристичної діяльності та фінансово-кредитній. Для них характерний високий ступінь пристосування до постійно змінюваних умов і збереження при цьому демократичних тенденцій розвитку. Вони мають міжгалузевий характер, що дає змогу вишукувати ресурси, вкладати кошти, надавати послуги населенню, здійснювати підготовку й перепідготовку кадрів, фахівців, керівників, забезпечує збут продукції і товарів на ринках.
На початку 70-х XX ст. кооперативні підприємства швидко розвивалося у сфері послуг, кооперативи службовців, прибиральників, ремонтників будинків, таксистів, автотранспортників, працівників громадського харчування, товариства інформатики, допомоги інвалідам, людям похилого віку, власників і працівників готелів, пляжів, кемпінгів, редакцій видавництв, деяких газет та ін.
Особливістю деяких кооперативних підприємств є те, що їх членами можуть бути тільки особи, які мають стаж роботи не менш як 6 років. Робітники працюють у кооперативах продуктивніше, постійно вносять свої пропозиції щодо поліпшення їх діяльності. Нерідко вони для зміцнення фінансової бази підприємства відмовляються від частини заробітку й розподілу прибутку впродовж 1-2 років. За рахунок коштів кооперативів організовується медична допомога інвалідам, обслуговування людей похилого віку, утримуються дитячі ясла та ін.
Кооперативам, що утворилися на базі закритого підприємства, держава може надавати фінансову допомогу (в Італії – втричі більшу, ніж зібраний робітниками капітал). У багатьох країнах витоки кооперації – у товариствах взаємодопомоги. Пізніше виникли виробничо-трудові кооперативи в різних галузях. Водночас у процесі такої еволюції з’являлося багато фіктивних кооперативів, які займалися спекуляцією, намагалися здобути фінансові привілеї.
Наприкінці 90-х в Італії, Швеції та деяких інших країнах вони стали засобом формування нових економічних відносин і форм соціальної солідарності. Однією зі статей Конституції Італії соціальне значення кооперації поставлено у залежність від специфічних умов надання взаємодопомоги і за відсутності спекулятивних цілей. Це означає, що між кооперативом і його членами виникали відносини взаємодопомоги. Члени кооперативу отримували блага і послуги за вигіднішими цінами, ніж на ринку, або вищу заробітну плату, ніж якщо б працювали на підприємствах некооперативного типу.
Важливу роль серед кооперативних підприємств відіграють сільськогосподарські кооперативи. Так, у середині 90-х у Данії 42 кооперативні молочні заводи забезпечували 92% виробництва молока і масла в країні, 87% - сирів, а кооперативні м’ясопереробні підприємства виробляли 92% свинини, 48% яловичини і 45% птиці. Крім того, вони забезпечували 89% експорту масла, 67% експорту квітів. Кооперативні підприємства Франції виробляли 100% загального обсягу тютюну, 71% зернових і олійних, забезпечували 62% продажу молока, понад 60% вина і столового винограду, 35% яловичини, 30% овочів і фруктів, 18% цукру. У сільському господарстві Італії налічувалося більш як 20 тис. кооперативних господарств. Тривав процес об’єднання малих підприємств у середні кооперативи, які органічно поєднували виробництво і зберігання продукції, її переробку, фасування, а також надання їй товарного вигляду. Основними у діяльності цих підприємств були показники рентабельності та економічної ефективності. Водночас забезпечувалися демократичний характер розвитку кооперативних підприємств, принципи самоуправління, активна участь працівників у керівництві кооперативним рухом. Як і раніше, важливі рішення приймали на загальних зборах. Проте ця форма демократії втрачала ефективність і перетворювалася на формальне явище. Тому було визнано за необхідне піднести значення загальних зборів працівників за місцем роботи. На початку 90-х італійська кооперація налічувала до 24 тис. кооперативів, у т.ч. приблизно 1700 споживчих, 3600 житлово-будівельних, 708 транспортних, 480 риболовецьких, 700 сільських кас-банків, 220 кас взаємодопомоги, 150 торговельних, понад 1000 культурних і 140 туристичних З’явилися виробничо-трудові кооперативи і товариства з інформатики, надання спеціальних послуг підприємствам. Кооперативи змушені постійно вивчати попит на товари й послуги і в разі потреби змінювати номенклатуру продукції. Деякі з них в Італії розпалися через нездатність керівництва модернізувати виробництво згідно з вимогами кон’юнктури ринку, управляти по-новому. Досвід членства у кооперативах Італії цікавий для запозичення. Так, членами деяких кооперативів можуть бути особи зі стажем роботи не менш як 6 років. На колективних підприємствах значною мірою долається відчуженість працівників від засобів виробництва. У сільському господарстві в Італії та інших країнах у переробній промисловості використовують різні форми кооперації. Зокрема, створюються товариства із спільного обробітку землі й у тваринництві, а також із закупівлі, зберігання та збуту продукції, її переробки та консервування, спільного користування деякими послугами. Ці кооперативи витісняють перекупників і посередників.
Деякі кооперативи закуповують і використовують меншу кількість сільгоспмашин, але ці машини найпродуктивніші, що допомагає заощадити на їх обслуговуванні. Тваринницькі кооперативи об’єднуються в консорціуми та асоціації й надають їм різні послуги і допомогу (закуповують телят, корми, здійснюють ветеринарний і санітарний контроль, збут продукції, допомагають у господарюванні). Консорціум також визначає найраціональніші раціони по сезонах, продаж, вагові категорії великої рогатої худоби, складає кошториси, звіти про виконання бюджету, вступає у відносини з банками, сплачує податки і накладні витрати, веде всю фінансову документацію. Крім того, він дає рекомендації щодо вдосконалення управління підприємствами, надає кредити та виконує інші функції. Функція адміністративних рад кооперативів – визначення частини прибутку, яка надходить до суспільного фонду на амортизацію. Кооперативи також сплачують у вигляді податків встановлені державою суми з різних видів соціального страхування і до спеціальних фондів. Держава надає кооперативам допомогу. На колективних підприємствах можлива демократична участь в управлінні виробництвом і власністю. Дрібні виробники у кооперативах мають змогу користуватися дорогими машинами й устаткуванням.
У кредитних спілках здійснюється недороге групове страхування життя людей різного рівня та ін. У кооперативах Мандрагона (Іспанія) вступним внеском є сума, що дорівнює річній заробітній платі. Переважно більшу частину цього внеску авансує кооператив, а відтак упродовж двох років вона вираховується з заробітної плати. Кожний член кооперативу має індивідуальний рахунок, на якому фіксується його частка в сукупній власності кооперативу і на який відраховується 8% річних (поряд з іншими платежами). Отримувану наприкінці року частку прибутку вписують у кредит, а збитки – в дебет. Кошти з цього рахунка можуть використовуватися для колективного інвестування. Індивідуальний рахунок члена кооперативу зростає незалежно від його внеску у приріст прибутку всього підприємства (до складу кооперативу входять понад 170 колективних підприємств: промислові, сільськогосподарські та ін.) і визначається кваліфікацією чи розрядом, які встановлюються залежно від місцевих норм оплати певних видів робіт, але демократичним шляхом і коливаються в межах від 1 до 6. Відповідно до цього на індивідуальних рахунках розподіляються отриманий прибуток або збитки (сума збитків не може перевищувати 30%).
Протягом року членам кооперативу виплачують аванс, а наприкінці року отриманий чистий річний дохід розподіляється по індивідуальних рахунках або інвестується відповідно до колективного рішення та ін. Рішення приймаються за принципом «один член – один голос» з перевагою в 2/3 голосів на загальних зборах. Членам кооперативу виплачують пенсію. Всі питання життя кооперативу спершу обговорюються на рівні окремого підприємства. У кооперативі може працювати не більш як 5% найманих працівників.
Водночас у діяльності кооперативних підприємств мають місце й недоліки. Так, споживча кооперація в Англії надає послуги переважно багатим верствам населення. 1974 Союз споживчих кооперативів Швейцарії вперше припинив виплачувати дивіденди пайовикам (згодом це спостерігалося в інших країнах), кооперація набуває рис великих капіталістичних підприємств, які використовують аналогічні методи боротьби з метою виживання (дорога реклама, раціоналізація виробництва та ін.). Крім того, непоодинокими є порушення демократичних норм управління кооперативами, а керівництво зосереджується в руках адміністративного й технічного персоналу.
Значну роль у розвинутих країнах світу відіграють споживча кооперація, а також сільськогосподарські кооперативи. Споживча кооперація закуповує товари великими партіями, налагодила прямі зв’язки з сільськогосподарськими кооперативами, промисловістю, почала будувати сучасні великі магазини, складські приміщення. Утворилися заготівельні й транспортні об’єднання, консорціуми кооперативів із надання різних комерційних послуг. Через свої об’єднання, консорціуми споживча кооперація отримує необхідну інформацію і допомогу з економічних, технічних та інших питань.
Зростає роль постачальницьких, збутових та інших консорціумів і об’єднань, які надають магазинам чимало послуг. Центральна організація великого італійського консорціуму «Кооп-Італія» розташована в Мілані, а її філії є в різних областях і провінціях. Регіональні об’єднання консорціуму – юридично самостійні споживчі товариства. Консорціуми мають все необхідне для надання кооперативам послуг із доставки необхідного асортименту продовольчих товарів. Консорціум «Кооп-Італія» закуповує продукти і постачає їх у торговельні точки кооперації, має великі складські приміщення, обладнані стелажами, вантажно-розвантажувальними засобами, комп’ютерами. Членами консорціуму можуть бути кооперативи малих торговців, які утворюються за наявності не менш як власників магазинів. Вступаючи до «Кооп-Італії», вони купують акції на суму 5 тис. лір. Роботою споживчої кооперації керує її галузева організація – Національна асоціація споживчих кооперативів, яка втілює в життя політику споживчої кооперації, координує діяльність територіальних об’єднань галузі, контролює виконання рішень, здійснює технічне обслуговування, вивчає ринок та ін.
Кооперативні підприємства створюють важливі передумови для налагодження оптимального співвідношення між дрібним, середнім і великим виробництвом, для отримання вагомих позитивних результатів у трудомістких галузях і виробництвах, сприяють раціональному використанню матеріальних і трудових ресурсів, є важливим засобом усуспільнення виробництва і праці, створення прогресивних соціально-економічних форм.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.