Дочірнє підприємство

Дочірнє підприємство – юридичне самостійне підприємство, що відокремилося від основного (материнського) і засноване ним через передачу частини майна. Часто дочірнє підприємство є філією головної фірми – засновника. Засновник дочірнього підприємства затверджує статут і здійснює певні управлінські, в т.ч. контрольні, функції. На відміну від попередніх десятиліть, коли у взаємодії головної фірми і дочірнього підприємства переважала функціональна форма управління (розпорядження з більшості питань виробництва, збуту передавалися з єдиного управлінського центру, окремі виробничі одиниці не були відокремленими виробниками), в останні десятиліття домінує децентралізована структура управління (дивізіональна), за якої дочірнє підприємство займаються збутом продукції, питаннями фінансування, самостійно закуповують необхідні товари (в т. ч. засоби виробництва), тобто наділені оперативною самостійністю, вступають у договірні відносини одне з одним, а отримуючи прибуток, здійснюють самофінансування.

Такі філіали транснаціональних корпорацій отримали назву центрів прибутку, що зумовлено перетворенням показника величини отриманого ними прибутку на основні критерії ефективності цього підрозділу. Оперативні рішення, пов'язані з виробничою діяльністю, фінансовим станом підрозділів та інші, приймають менеджери, як правило, середньої ланки, яким підпорядковується певний штат співробітників. Водночас у межах всієї корпорації існує штат висококваліфікованих спеціалістів, який надає послуги (консультації тощо). Дочірнє підприємство також допомагає вищому керівництву компанії координувати роботу підрозділів. Крім того, вище керівництво контролює діяльність підрозділів, щоб спрямувати її на досягнення спільних стратегічних цілей та реалізацію спільних інтересів. Таким чином, у ТНК поєднується оперативна самостійність з централізованим контролем. Основним інструментом координації й контролю вищого керівництва корпорації за дочірнім підприємством є трансфертна ціна, яка встановлюється виходячи з принципу конкуренції з урахуванням ціни зовнішніх товаровиробників, і стимулює виробничі підрозділи до зниження витрат виробництва, є внутріфірмовою (внутрікорпораційною) ціною при обміні продукцією в межах ТНК, спільних підприємств тощо і свідчить про підрив товарного виробництва.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.