Абстрактна праця

Абстрактна праця – специфічна соціально-економічна форма праці за товарного виробництва й розвинутого суспільного поділу праці, в якій виражається суспільний характер праці. Абстрактна праця є тим спільним, однорідним, що існує в багатьох (десятках тисяч) видах конкретної праці, тобто в праці токаря, агронома, лікаря, водія тощо, які використовують специфічні засоби і предмети праці, здійснюють неоднакові трудові операції, отримують різні результати, різновиди готової продукції.

Абстрактна праця – це витрати людської робочої сили у фізіологічному розумінні, тобто витрати мускульної, розумової, психічної енергії людини, витрати її робочого часу, врахування при цьому умов праці, безпеки праці тощо. Якщо кожний конкретний вид праці створює особливий вид споживчої вартості товару або послуги й є вартісноутворюючим фактором вартості, то абстрактна праця створює їхню вартість. Як у товарі не існує вартості без споживчої вартості (здатності задовольняти певні потреби людини), так без конкретної праці не існує абстрактної праці. Адже якщо результат певної конкретної праці не задовольняє жодної суспільної потреби, тобто не потрібний іншим людям, то він не мати не жодної вартості. Це означає, що в основі вартості лежить не будь-яка праця, а лише суспільне необхідна. Виділення абстрактної праці у кінцевому підсумку випливає з поняття абстрактної людини, яке відображає універсальні біологічні та соціальні її риси.

Абстрактну людину не слід розглядати як індуктивне узагальнення основних (або всіх) рис реальних індивідів чи однієї риси людей у різні епохи, в різних країнах і народах. Це поняття виражає родові, групові та індивідуальні риси реальних людей, найважливіші цінності га відмінності від усього, що не є людиною. Найважливішою цінністю людини є її свобода, можливість реалізації своїх сутнісних сил, прагнення до такої свободи. Менш важливі риси – прагнення до багатства, влади, ці риси не є загальнолюдськими. Відтак – потреби в одязі, їжі, житлі тощо. Обґрунтував категорію “абстрактна праця” К. Маркс. Прихильники теорії граничної корисності заперечували правомірність такого виділення. Але це суперечить визнанню ними таких понять, як цінність та корисність (двох сторін товару), розрізнення абстрактної корисності(можливої загальної корисності певних товарів, що не залежить від їх запасів) і конкретної корисності(дійсної корисності певного конкретного предмета, яка знижується для кожної наступної одиниці певного запасу благ). Радянською наукою інтереси абстрактної людини не визнавалися, вважалися антинауковими, їх відносили до філософської антропології. Внаслідок цього певною мірою ігнорувалися загальнолюдські цінності.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.