Ефективність праці
Ефективність праці – співвідношення між результативністю праці та величиною витрат (в т.ч. ступенем раціонального використання ресурсів), що виражається у досягненні максимального ефекту за мінімальних витрат. Між витратами праці на створення одиниці продукції та ефективністю праці існує обернено пропорційна залежність. Ефективність праці є багатоаспектною економічною категорією, кожен з аспектів якої розкриває окремі її сутнісні сторони і виражається у менш місткій категорії. Такими категоріями є продуктивність праці, продуктивна сила праці, якість праці, результативність праці, стабільність праці, інтенсивність праці тощо.
Продуктивність праці означає співвідношення обсягів випущеної продукції до витрат робочого часу або кількості працівників. Вимірюється в натуральних або умовно-натуральних одиницях (тонни, штуки тощо) і трудових показниках (нормо-годинах, годинах). Діленням сукупності витрат живої праці на результат (наприклад, кількість продукції), отримують показник трудомісткості одиниці продукції. Продуктивна сила праці (або потенційна продуктивність праці) – це середній розрахунковий обсяг роботи, яку може виконати один працівник за певний час в конкретних умовах. Якісною характеристикою продуктивності та інтенсивності праці є категорія «якість праці», що вимірюється показниками результативності праці й економічності витрат.
Результативність праці – виробництво товарів і послуг такої якості та конкурентоспроможності, які перевищують відповідні показники в оцінці продуктивності праці. Економічність витрат характеризується інтенсивністю праці й отриманою кількістю продукції на одиницю витрачених ресурсів (насамперед матеріальних). Ефективність праці на мікрорівні вимірюється для підприємця кількістю привласненої додаткової вартості, на макрорівні – показниками ефективності використання витрат живої та уречевленої праці, або продуктивністю суспільної праці її підвищення відбувається за зниження вартості продукції.
Показником ефективності праці на макроекономічному рівні є також виробництво ВНП або національного доходу одним працівником.
Основні фактори зростання ефективності праці:
- техніко-технологічні;
- трудові;
- наукові;
- інформаційні;
- природні;
- організаційні;
- техніко-економічні;
- власницькі;
- управлінські;
- структурні;
- організаційно-економічні.
До техніко-економічних факторів належать впровадження нової техніки (насамперед автоматизованого виробництва на базі новітніх комп'ютерів, інтелектуальних роботів тощо) і технології (лазерної, плазмової та ін.). До трудових – підвищення загальноосвітнього, професійно-кваліфікаційного рівнів людини-працівника, поліпшення умов її праці, розвиток творчих та організаторських здібностей тощо. До наукових – поява принципово нових наукових винаходів та їх впровадження у виробництво, інтеграція науки у виробництво (що виражається у створенні науково виробничих об'єднань, наукових лабораторій на крупних підприємствах, розширенні меж сукупного працівника за рахунок включення до їх складу спеціалістів з «ноу-хау», науковців та ін.). До інформаційних – впровадження новітніх систем зв'язку на рівні компанії фірми тощо та можливість отримання всебічної науково-технічної, фінансової та інших видів інформації, процес інформатизації тощо. До природних – використання нових видів енергії (ядерної, сонячної та ін.) і поліпшення якості існуючих, раціональне використання природних ресурсів. До організацій них – впровадження на підприємстві нових форм і методів організації виробництва і праці (наприклад, системи збагачення змісту пращ, системи Мейо, нових форм і систем заробітної плати тощо). Організаційні фактори покликані поліпшити взаємодію людини з іншими елементами продуктивних сил (засобами і предметами праці та ін.), а також з навколишнім середовищем. До техніко-економічних факторів належать поглиблення всіх форм суспільного поділу праці (загального, часткового й одиничного), досягнення оптимальних обсягів концентрації виробництва тощо. До організаційно-економічних – поліпшення якості управлінської праці менеджерів, маркетингових досліджень та ін. Перелічені фактори діють у межах технологічного способу виробництва і можуть бути конкретизовані на менш обсягові. Лише в межах продуктивних сил існує до 60 факторів зростання продуктивності праці. Решта названі вище фактори належать до інших ланок економічної системи – відносин власності та господарського механізму. До власницьких факторів, що характеризують відносини власності, відносять якісне вдосконалення існуючих відносин власності або їх докорінну трансформацію, перетворення людини-працівника на людину-власника внаслідок отримання частини акцій компанії та привласнення на них оптимальної частини прибутків тощо, удосконалення права власності (зокрема володіння, розпорядження і користування). Управлінські фактори зростання ефективності праці – удосконалення господарського механізму на макро- та мікрорівні, зокрема оптимальне поєднання ринкових важелів управління економікою (і підприємством) з державним регулюванням (за умови переваження в останньому економічних важелів та їх раціонального поєднання з адміністративними і правовими). Структурні фактори зростання ефективності праці – поліпшення структури народного господарства загалом (для України – зменшення питомої ваги металургійної і хімічної промисловості тощо і підвищення ролі наукомістких технологій – електроніки, аерокосмічних галузей та ін.) й поліпшення номенклатури й якості продукції на мікрорівні. Найвищі результати у сфері поліпшення ефективності праці можуть бути досягнуті за комплексного використання перелічених факторів.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.