Економічна ефективність
Економічна ефективність – досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність – конкретна форма вияву закону економії часу, їх зв'язок здійснюється через зростання продуктивності праці її підвищення означає зростання ефективності сукупної праці, збільшення ефективності всього виробництва, зумовленої насамперед прогресом продуктивних сил.
Наприкінці 90-х XX ст. налічувалося до 60 факторів зростання ефективності виробництва, які належать до системи продуктивних сил. Крім цього, існує сукупність факторів зростання продуктивності праці, що належать до економічної власності (впровадження нових форм і систем заробітної плати, розподіл прибутків, вдосконалення старих і поява нових форм власності, податкова система), її взаємодії з продуктивними силами, а також фактори, які характеризують вплив господарського механізму, організаційно-економічних відносин, надбудови (вдосконалення законодавства, політичної системи, підняття моралі тощо) на зростання продуктивності праці. Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня технічної озброєності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим вираженням економії робочого часу, дії відповідного закону.
За капіталістичного способу виробництва угазальнюючим показником економічної ефективності є норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах основною метою стає не максимізація прибутку, а максимізація чистого прибутку на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.
Більш конкретними показниками економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції тощо.
Основні напрями зростання економічної ефективності в Україні суттєве зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції в Україні в 90-х XX ст. приблизно в 5-6 разів перевищують аналогічні витрати в розвинутих державах світу), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції в 2-2,5 рази перевищують аналогічні показники у країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо. Досягнення таких цілей передбачає, у свою чергу, демократичне трансформування всієї економічної системи, в т. ч. її елементів продуктивних сил, техніко-економічних відносин, виробничих відносин (або відносин економічної власності), організаційно-економічних відносин та господарського механізму.
У західній економічній науці економічну ефективність розглядають як складну і багатоаспектну категорію, що складається з:
- відношення між витратами ресурсів і обсягом товарів та послуг, які виробляють з цих ресурсів;
- максимального обсягу виробництва товарів і послуг з використанням мінімальної вартості ресурсів;
- виробництва товарів певної вартості за найменших витрат ресурсів;
- отримання максимуму з доступних для людини обмежених ресурсів;
- відношення цінності результату до цінності витрат та ін.
Різні сторони економічної ефективності виділяють і у вітчизняній економічній літературі. Проте в усіх західних і вітчизняних працях економістів не виокремлюють речовий зміст і суспільну форму категорії «економічної ефективності». Щодо речового змісту – це досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці, щодо суспільної форми – це послаблення конфлікту, антагонізму, гострих форм суперечності між працею і власністю на результати цієї праці, тобто дотримання вимог закону єдності праці та власності.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.