Ефективність нагромадження

Ефективність нагромадження – макроекономічний показник, який обчислюють як відношення зростання реальних доходів населення до зростання фонду нагромадження: Ефн=РД/ФН, де Ефн – ефективність фонду нагромадження, РД – реальні доходи населення, ФН – фонд нагромадження. Активнішу роль у цьому процесі відіграє зростання фонду нагромадження та його ефективність. Водночас зростання реальних доходів населення справляє зворотний активний вплив на фонд нагромадження передусім через збільшення норми заощаджень.

Зростання фонду споживання та його ефективності значною мірою залежить від структури фонду нагромадження, в якій виділяють виробниче та невиробниче нагромадження. Виробниче здійснюється у формі будівництва об'єктів економічної інфраструктури (залізниць, доріг тощо), оснащення діючих підприємств новою технікою та ін. Невиробниче у формі будівництва житлових будинків, закладів освіти, охорони здоров'я тощо. Найважливішим елементом фонду нагромадження є виробниче нагромадження, але безпосередній вплив на підвищення життєвого рівня населення має невиробниче нагромадження або нагромадження сфери нематеріального виробництва. Основні засоби підвищення ефективності нагромадження: зниження матеріаломісткості, енергомісткості виробництва, поліпшення технологічної структури капіталовкладень (зокрема зниження питомої ваги витрат на будівництво пасивної частий основних фондів), інвестицій (зокрема збільшення частки інвестицій на розвиток людини та відносне зменшення її на розвиток речових елементів продуктивних сил), удосконалення відтворювальної структури капіталовкладень(скорочення частки нового будівництва за одночасного зростання витрат на технічне переоснащення та реконструкцію функціонуючих підприємств, співвідношення часток на просте відтворення основних фондів, на їх розширення), істотне скорочення тривалості будівництва (у розвинутих країнах світу ці показники були в 3-4 рази нижчими, ніж у колишньому СРСР) та ін. Технологічна структура капіталовкладень (зокрема співвідношення вартості машин, устаткування та проектних робіт, з одного боку, і вартості монтажно-будівельних робіт – з іншого) у розвинутих країнах світу з приблизно такими природно-кліматичними умовами, як в Україні, становила в середині90-х 50%:50%, а в Україні в 1996 – 60:40. Відтворювальна структура капіталовкладень в цей період характеризувалася відсутністю розширеного відтворення основних фондів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.