Нагромадження капіталу

Нагромадження капіталу – процес перетворення додаткової вартості на капітал, у т.ч. на різні типи капіталу (капіталістичної власності). Для капіталізму характерне розширене відтворення, за якого частина додаткової вартості спрямовується у фонд нагромадження, а інша – споживається як дохід. Перетворення додаткової вартості на капітал здійснюється за наявності на ринку додаткових засобів виробництва, додаткової робочої сили і додаткових засобів, необхідних для її залучення.

Нагромадження капіталу – це одна з історичних соціально-економічних форм розширеного відтворення, що зумовлює розвиток технологічного способу виробництва (в єдності продуктивних сил і техніко-економічних відносин) та еволюцію відносин економічної власності, створює матеріальні умови виробництва для більш високого суспільного укладу. Розвиток продуктивних сил означає прогрес їх традиційних елементів (людини, засобів і предметів праці, використовуваних людьми сил природи) і виникнення якісно нових форм і методів організації виробництва та праці (початок XX ст.), науки (середина 50-х), інформації (середина 70-х). Еволюція відносин власності за капіталізму здійснюється у вигляді розвитку традиційних форм власності (індивідуальної, державної), появи в їх межах нових властивостей, ознак, сторін, а також у виникненні якісно нових форм – акціонерної, монополістичної (в т.ч. олігополістичної), інтегрованої, трудової колективної у процесі діалектичного заперечення менш розвинутих форм більш розвинутими і прогресивними.

Розвиток техніко-економічних відносин виявляється у поглибленні суспільного поділу праці (зокрема в посиленні одиничного поділу праці на національному та міжнаціональному рівнях), зростанні концентрації виробництва та в інших процесах. Зокрема, розвиток подетальної та поопераційної спеціалізації забезпечує високий ступінь концентрації однорідного виробництва, його безперервність, що, у свою чергу, дає змогу впровадити і краще використати автоматизовану техніку. У розвинутих країнах світу існує прямо пропорційна залежність між рівнем спеціалізації виробництва і збільшенням питомої ваги автоматизованої техніки.

Нагромадження капіталу має свої особливості в межах кожної з форм власності. Так, у межах акціонерної форми власності нагромадження капіталу здійснюється значною мірою через випуск акцій і облігацій та їх розміщення на ринку капіталу. Підприємства неакціонерного типу такої можливості не мають.

Процес нагромадження капіталу відбувається у двох основних формах: 1) концентрації капіталу, 2) його централізації. За певного рівня концентрації виробництва і капіталу ці процеси зумовлюють виникнення монополій (у т.ч. олігополій), які мають можливість систематично збільшувати нагромадження капіталу за рахунок привласнення монопольного прибутку.

В розвинутих країнах важливу роль у нагромадженні капіталу відіграє держава яка здійснює капіталовкладення, політику прискореної амортизації, надає податкові пільги, кредити та ін. Факторами, що стимулюють зростання нагромадження капіталу, є передусім науково-технічна революція, яка зумовлює поглиблення суспільного поділу праці, а отже, появу нових галузей, виробництв, видів продукції, що потребує значних капіталовкладень. Водночас НТР забезпечує підвищення ефективності виробництва, знижує капіталомісткість продукції, підвищує коефіцієнт фондовіддачі, що дає змогу за відносно менших фінансових засобів збільшувати виробництво. Ця обставина виступає як фактор, який обумовлює тенденцію до зменшення норми нагромадження.

Масштаби нагромадження капіталу залежать насамперед від абсолютної величини додаткової вартості, яка, у свою чергу, визначається динамікою продуктивності праці, швидкістю оновлення основного капіталу, впровадженням досягнень НТР у виробництво та іншими факторами. З часу розгортання НТР продуктивність праці, а отже, й поповнення джерел нагромадження капіталу, за оцінками вітчизняних спеціалістів, більш як на 50% визначається науково-технічним прогресом, що матеріалізується передусім у нових засобах праці, технологічних процесах. На другому місці серед джерел нагромадження капіталу – якість робочої сили, на третьому й четвертому – впровадження якісно нових форм організації виробництва і праці й удосконалення предметів праці. Обґрунтованішою слід вважати точку зору західних учених, згідно з якою у 80-90-х рр. ХХ ст. зростання продуктивності праці, а отже, й джерел зростання додаткової вартості, приблизно на 60% визначалося підвищенням якості трудових ресурсів, на другому місці – фактор науково-технічного прогресу, на третьому – збільшення інтенсивності попиту та економія на масштабах виробництва. В межах першого фактора (підвищення якості трудових ресурсів) визначальним є зростання загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів робочої сили (у середній школі США курс професіональної підготовки проходять до 60% учнів старших класів), підвищення професіонального рівня менеджерів, перерозподіл робочої сили в наукомісткі галузі народного господарства та ін. З метою посилення впливу цього фактора на зростання продуктивності праці, створення нових джерел нагромадження капіталу у розвинутих країнах світу проводяться наукові дослідження пов’язані з відтворенням робочої сили, зокрема з удосконаленням освіти, охорони здоров’я, якості навколишнього середовища та ін. У США, Японії на такі цілі спрямовується понад 10% державних витрат на НДДКР.

Важливу роль у процесі нагромадження капіталу відіграє сучасна держава, яка впливає на розвиток якості трудових ресурсів, НТП та інші фактори. Цей вплив здійснюється через виділення значних коштів на розвиток освіти, охорони здоров’я, НДДКР, фінансування наукомістких і високотехнологічних галузей, здійснення активної податкової, амортизаційної, фінансово-кредитної, структурної, інноваційної політики, розробку національної стратеги науково-технічного прогресу та ін. Зокрема, у США в 80-х рр. – у першій половині 90-х для стимулювання НТП було запроваджено спеціальну податкову знижку від загальної суми капіталовкладень в активну частину основного капіталу, скорочено з 5 до 3 років терміни амортизації устаткування і приладів для НДДКР, зменшено оподаткування прибутків корпорацій, отриманих від інвестицій, на дослідження й розробки в поточному році за перевищення ними середнього за останні три роки рівня таких капіталовкладень, надається підтримка спільним науково-дослідним центрам, створеним корпораціями та університетами, дрібному бізнесу та ін.

Нагромадження капіталу передбачає нагромадження продуктивного капіталу і нагромадження грошового капіталу. У свою чергу, в процесі нагромадження продуктивного капіталу слід виділяти валові та реальні інвестиції. Валові інвестиції – сума витрат, спрямованих на заміщення зношених виробничих фондів і приріст капіталовкладень у поточному році (в т.ч. товарно-матеріальні запаси, житлове будівництво). Реальні інвестиції – вкладення в засоби виробництва, розвиток науки, інформації та інших елементів продуктивних сил. Валові інвестиції з відрахуванням суми амортизації основного капіталу – чисті інвестиції, що спрямовуються лише на розширення основного капіталу. Абсолютний приріст продуктивного капіталу визначається насамперед розмірами нових капіталовкладень. Середньорічна норма валових капіталовкладень (без житлового будівництва) у валовому національному продукті становила у СІЛА в 1960-75 до 13%, у Великобританії – 15, Франції – 18, ФРН – 20, Японії – 29%. На початку 90-х цей показник становив у США 16,9%, в Японії – 31,2; у 1997 – 15%. За 1965-90 заощадження, які є головним джерелом нагромадження капіталу, становили у США в середньому до 16%, в Японії – приблизно 30%. В Україні норма нагромадження знизилася з 29,3% у 1961 до 17,9% у 1990 і до 11% у 1995, в 1999 вона становила 14,6%. Водночас істотно знизилася частка амортизації.

Розрізняють також формальне і реальне нагромадження капіталу. Формальне нагромадження капіталу – його нагромадження у формі грошей, цінних паперів, фінансових активів; реальне – у формі матеріально-речового змісту реального капіталу (основних і оборотних фондів, тобто товарно-матеріальних запасів, страхових і резервних фондів та ін.). Формальне нагромадження капіталу має перебувати у певній пропорції з реальним нагромадженням, порушення якої спричиняє знецінення фінансових активів. Внаслідок цього виникає т.зв. негативний ефект багатства (цінностей, фінансових активів, касових залишків).

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.