Постійний капітал

Постійний капітал – витрати капіталіста на придбання засобів виробництва, які є незмінними й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К.Маркс назвав їх постійний капітал і позначив літерою «с».

Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, є фактором виробництва, створення споживчих вартостей, але не бере участі в процесі збільшення вартостей, а отже, не створює додаткової вартості. Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва – змінний капітал, «v». Він збільшує первісну вартість: не лише відтворює власний еквівалент, який отримує працівник у формі заробітної плати, а й створює надлишок вартості – додаткову вартість. Внаслідок цього робоча сила є фактороутворюючим елементом вартості. Водночас завдяки постійному капіталу, зокрема засобам праці, виникає нова продуктивна сила – синергічний ефект.

Щодо матеріально-речового змісту постійний капітал постає у формі основних фондів. У політичній економії колишнього СРСР для теоретичного вираження протилежної за соціально-економічним змістом категорії «капітал» обґрунтовувалося поняття «фонди». Вважалося, що фонди, на противагу капіталу, є власністю самих працівників, що для них не властиве відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва, що вони в руках власників засобів виробництва не є знаряддям експлуатації та ін. Однак за тоталітарної системи працівники не були власниками засобів виробництва, а засоби – загальнонародною власністю. Суб'єктом власності була верхівка бюрократичного апарату (партійного, радянського, державного).

В західній економічній літературі не існує поділу капіталу на постійний і змінний, оскільки засобам виробництва приписується здатність самостійно створювати прибуток, а отже, фізична продуктивність. Витоки такого тлумачення – в теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея. Близьким за змістом до категорії «Постійний капітал» у працях західних учених є поняття «капітальні блага». Про хибність такого розуміння свідчить західна статистична наука, яка з усієї сукупності засобів виробництва, що застосовуються у процесі виробництва, до річного валового національного продукту зараховує лише перенесену конкретною працею частину зношених засобів праці (а також вартість сировини, матеріалів та інших предметів праці), тобто амортизовану частину, що є підтвердженням того, що засоби виробництва вартості не створюють.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 952 с.