Капіталізм

Капіталізм – економічна система, що базується на соціально-економічній відчуженості основної маси працівників від більшості об'єктів власності (передусім засобів виробництва), від економічної влади і самого процесу праці й підпорядковує собі інші форми некапіталістичної власності – дрібнотоварну, кооперативну, – формуючи цілісний процес розширеного капіталістичного відтворення.

Капіталізм зародився в надрах феодалізму в період розпаду його економічної структури, в деяких країнах – на початку XVI ст. Окремі елементи капіталізму існували в деяких містах Італії та Голландії у XIV–XV ст. Одним із важливих елементів феодальної структури були общинні землі й мільйони дрібних селянських господарств, ремісників і торговців. У процесі первісного нагромадження капіталу відбувається відокремлення безпосередніх працівників від засобів і результатів виробництва. Так, в Англії розвиток вовняної мануфактури зробив вигідним розведення овець. Тому феодали захоплювали общинні землі а держава ухвалювала закони про обгороджування земель. Внаслідок цього у XVIII ст. без землі залишилося 1,5 млн. селян. Позбавлені засобів виробництва й засобів до існування, вони змушені були продавати свою робочу силу. Перетворення робочої сили на товар означало трансформацію засобів виробництва у капітал і перехід від простого товарного виробництва до капіталістичного. Перехід від феодальної економічної системи до капіталістичної було прискорено великими географічними відкриттями середини XV – середини XVII ст., що сприяли формуванню світового ринку, розширенню внутрішнього ринку, зростанню попиту на сировину, промислові вироби тощо. Залучення феодальних землеволодінь у товарно-грошові відносини змушувало феодалів здавати земельні ділянки в оренду, переходити від продуктової форми земельної ренти до грошової, що поступово руйнувало економічну структуру феодального способу виробництва. В такому ж напрямі розвивався купецький капітал, підпорядковуючи своїм інтересам працю дрібних ремісників і перетворюючи їх на найманих працівників. Першою найпростішою формою капіталістичного підприємства була проста кооперація, за якої досягалася вища продуктивність праці. Згодом її замінила мануфактура – вищий тип підприємства (великі робітничі майстерні), що базувалася на поділі праці га ручній ремісничій техніці. На мануфактуру в XIV–XV ст. перетворювалися й ремісничі об'єднання із зростанням продуктивності праці на цих підприємствах, дедалі більшої спеціалізації знарядь праці створювалися передумови формування великої машинної індустрії, що є най-адекватнішою техніко-технологічною основою капіталізму на нижчій стадії його розвитку. Перехід до технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, у більшості країн Західної Європи відбувся наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Панівною формою підприємства стала фабрика, відбувалося формальне і реальне підкорення праці капіталом. Поступовий перехід економічної влади (права здійснювати контроль за процесом праці на підприємствах, розпоряджатися результатами праці тощо) до класу капіталістів змінював їхні позиції у боротьбі за політичну владу. Остаточно встановлення такої влади відбулося під час буржуазних революцій у Нідерландах – наприкінці XVI, в Англії – у XVII у Північній Америці – наприкінці XVIII, у Німеччині – в середині XIX, у Росії – на початку XX ст. У Росії питома вага найманих робітників наприкінці XVIII ст. у загальній кількості працездатного населення становила лише 3%. Вона почала збільшуватися після скасування кріпосного права в 1861 Наприкінці XIX ст. у Росії налічувалося до 10 млн. найманих робітників. Капіталізм як економічна система підпорядковується ди насамперед специфічних економічних законів, що функціонують в період її існування, головним з-поміж яких є закон виробництва і привласнення додаткової вартості, що на рівні зовнішніх, поверхневих форм виявляється як закон виробництва і привласнення прибутку. До специфічних економічних законів цієї системи належать закони концентрації капіталу, тенденції норми прибутку до зниження, централізації капіталу, капіталістичного нагромадження та ін. Водночас у межах економічної системи капіталізму діють всезагальні й загальні економічні закони, кожен з яких має специфічні форми вияву. Так, закон адекватності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил (як всезагальний закон) діє у формі адекватності індивідуальної, акціонерної, монополістичної (в т.ч. олігополістичної) та інших форм власності рівню й характеру принципово нових продуктивних сил. Його конкретизацією є специфічні економічні закони закон адекватності індивідуальної, акціонерної та інших форм власності рівню й характеру розвитку людини (основної продуктивної сили), закон адекватності різних форм власності характеру розвитку науки. Закон вартості (загальний економічний закон) діє у формі коливання цін навколо ціни виробництва.

За капіталізму діють також стадійні й ступеневі економічні закони, оскільки капіталізм як економічна система має дві стадії розвитку – низхідну (нижчу) та висхідну (вищу). Перша тривала з початку XVI до кінця XIX ст., друга почалася на межі XIX і XX ст. і триває нині. Між ними існують такі головні відмінності: 1) на нижчій стадії домінує індивідуальна капіталістична власність, на вищій – колективні форми власності, 2) на вищій стадії діють якісно нові економічні закони і розвиваються нові суперечності, виникають елементи нової економічної системи і перехідні форми між ними, держава перетворюється на елемент базису, адекватною матеріальною основою вищої стадії є технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці, ядром господарського механізму стає державне регулювання, планомірність, а не стихійне ринкове регулювання. На вищій стадії специфічних форм розвитку набувають усі три типи економічних законів. Так, закон адекватності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил діє у формі адекватності державно-корпоративної власності рівню і характеру новітніх продуктивних сил. Закон вартості набуває форми коливання цін навколо монопольної ціни виробництва. Закон концентрації капіталу діє передусім у формі концентрації монополістичного (в т.ч. олігополістичного) і фінансового капіталу. До якісно нових стадійних законів розвитку економічної системи капіталізму належать закон породження монополій (у т.ч. олігополій) концентрацією виробництва, закон перетворень банків з посередників на монополістів, закон зрощування банківського монополістичного капіталу з промисловим монополістичним капіталом і утворення фінансового капіталу. Розвиток економічної системи на одному з її щаблів визначає, зокрема, закон одержавлення капіталістичної економіки. Дія цих законів супроводжується розвитком якісно нових економічних суперечностей. Так, закон зрощування банківської та промислової форм монополістичного капіталу характеризується гострою конкурентною боротьбою цих форм. Важливою якісно новою суперечністю вищої стадії капіталізму є суперечність між одержавленням і монополізацією економіки. Внутрішніми суперечностями закону одержавлення капіталістичної економіки є суперечність між одержавленням засобів виробництва й одержавленням національного доходу та ін. За майже п'ять століть своєї еволюції найважливіші підсистеми капіталізму – продуктивні сили, техніко-економічні відносини (у діалектичній єдності – технологічний спосіб виробництва), виробничі відносини або відносини власності, господарський механізм – зазнали суттєвих перетворень (зокрема в межах технологічного способу виробництва) і важливих якісних зрушень (у відносинах власності). Якісні зрушення супроводжувалися докорінними змінами лише в окремих елементах цих відносин і зумовили виникнення окремих явищ соціалістичного способу виробництва.

Найважливішими рисами суспільної форми капіталістичного способу виробництва є:

• монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва і використання їх як знарядь експлуатації, привласнення чужої праці більшості населення, тобто існування капіталістичної власності,
• відсутність засобів виробництва у переважної більшості працівників, через що вони змушені продавати свою робочу силу,
• праця робітника у сфері безпосереднього виробництва під контролем капіталіста і власність капіталіста на виготовлений продукт, відчуженість найманих робітників від процесу управління виробництвом,
• привласнення власниками засобів виробництва більшої частини створеного найманими робітниками продукту, зокрема всього додаткового і частини необхідного. Ця ознака характеризує відносини капіталістичної власності переважно у сфері розподілу,
• обмеженість споживання переважної частини населення максимальними межами вартості робочої сили, необхідного продукту і, залежно від співвідношення попиту і пропозиції на товар робоча сила, рівня класової боротьби робітників та іншими факторами – така межа зрідка сягає величини вартості робочої сили,
• мета осіб найманої праці та дрібних товаровиробників – елементарне підтримання життя, існування, мета капіталістів – збільшення багатства,
• товарне виробництво досягає найвищого розвитку, стає загальним і все, створене природою і людиною, навіть окремі органи людини, купується і продається. Ця риса характеризує капіталістичні виробничі відносини переважно у сфері обігу,
• конкуренція, передусім в антагоністичних формах. Вона існує у відносинах між окремими групами, прошарками класу капіталістів в усіх сферах суспільного відтворення і у відносинах між найманими робітниками (не в антагоністичній формі),
• опосередковане втручання держави у регулювання окремих сторін виробничих відносин (прийняття законів про подовження робочого дня, величину заробітної плати, збереження конкуренції тощо).

Ці найважливіші економічні риси капіталістичного способу виробництва можуть бути доповнені низкою другорядних рис, ознак, властивостей (наприклад, відмінність між містом і селом, між фізичною і розумовою працею тощо). Основні економічні риси капіталізму мають різні форми вияву соціальні, юридичні, політичні, культурні, ідеологічні тощо. Так, у сфері політичних відносин капіталізму властива відчуженість переважної більшості населення від участі в управлінні державою, тобто від політичної влади. У процесі еволюції капіталістичного способу виробництва його сутнісні риси зазнали важливих кількісних та якісних перетворень, наповнилися елементами нового змісту, набули окремих ознак більш розвинутого суспільного способу виробництва. Так, замість індивідуальної власності (що базується на чужій праці), яка домінувала на нижчій стадії капіталізму, пріоритетними на вищій стадії стають колективні форми капіталістичної власності, зокрема акціонерна, монополістична (у вигляді акціонерних товариств), кооперативна, державна, змішана та ін. В останні два-три десятиліття XX ст. у розвинутих країнах світу виникла й інтенсивно розвивається трудова колективна власність. З початку 60-х формується інтегрована капіталістична власність, яка є суспільною формою розвитку продуктивних сил на інтернаціональній основі, певною мірою виражає інтереси головної продуктивної сили в межах регіонів (ЄС, що об'єднує 15 країн Західної Європи). Оскільки основою еволюції форм капіталістичної власності є прогрес технологічного способу виробництва, то в його межах поступово долається техніко-економічна відокремленість працівників від засобів виробництва (послаблюється їх однобічна спеціалізація, збагачується зміст праці, здійснюється ротація робочих місць). Водночас частково послаблюється їх соціально-економічна відокремленість від засобів виробництва, тобто відбувається перетворення частини найманих працівників (найбільш високооплачуваних) через механізм придбання певної кількості акцій на співвласників капіталістичних підприємств, певною мірою долається їх відчуженість від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Державна власність у процесі еволюції перестає виражати інтереси лише крупного капіталу, задовольняє певною мірою загальнонаціональні інтереси, інтереси інших соціальних верств і груп населення. Щодо найманих працівників втрачає свою значущість і така основна риса капіталізму, як праця під контролем капіталіста і його власність на виготовлений продукт. За бригадної форми організації праці, наприклад, дедалі більше колишніх функцій капіталіста з контролю за працею, а згодом і функцій управління (своєчасний вихід на роботу, ритм праці, розподіл заробітної плати, контроль за якістю продукції тощо) передається автономній бригаді. Завдяки цьому на рівні окремих підприємств (одиничний поділ праці) частково втрачає силу така риса суспільної форми капіталістичного способу виробництва, як відчуженість робітників від процесу управління виробництвом. У деяких розвинутих країнах світу існує чимало кооперативів з самоуправлінням. У США їх небагато (приблизно 100 з кількістю зайнятих 10 тис. осіб), а в країнах ЄС у виробничих кооперативах працює до 1 млн. осіб. Водночас видозмінюється і втрачає значення й така риса суспільної форми капіталізму, як обмеженість споживання у частини найманих робітників і службовців лише межами вартості товару робоча сила. Зростають соціальні витрати держави на розвиток освіти, охорони здоров'я, професійну підготовку, виплату пенсій і відшкодування у разі безробіття тощо. У Швеції на соціальні цілі держава витрачає 1/3 ВНП (найвищий показник серед розвинутих капіталістичних країн). У США питома вага держави у фінансуванні багатьох соціальних програм – 18-20%. За 1950-96 тільки по лінії федерального бюджету США такі витрати зросли з 22,9 до понад 800 млрд. дол. З 1955 по 1991 соціальні витрати держави (в цінах 1982) на душу населення збільшилися більш як у 5 разів у США, ФРН і Швеції, у 7 разів -– у Франції, в 3 рази – у Великобританії. Оскільки джерелом цих витрат є переважно податки з працівників, дедалі більшого розвитку набуває податкова експлуатація, що здійснюється у сфері розподілу. Такі витрати водночас існують у формі загальнонаціональної заробітної плати і свідчать про зростаючий колективний капіталістичний та суспільний характер відтворення робочої сили й посилення ропі в ньому сучасною колективного капіталіста – буржуазної держави та всього суспільства. Ці витрати певною мірою доповнюються соціальними програмами корпорацій. У США, наприклад, компанії на початку 90-х XX ст. щороку витрачали на розвиток освіти та кваліфікації працівників понад 30 млрд. дол. Середні витрати американської компанії на охорону здоров'я становлять 13,6% від фонду заробітної плати, або до 2,6 тис. дол. на кожного працюючого Розвиток товарно-грошових відносин за сучасного. К відбувається під дією двох суперечливих тенденцій до їх розширення і до їх підриву. Кожну з них, у свою чергу, зумовлено дією комплексу чинників. Тенденція до підриву товарно-грошових відносин є панівною і характеризується зростанням ролі позаринкових зв'язків обміну між товаровиробниками, дедалі більшим підривом товарного виробництва у межах гігантських олігополістичних об'єднань, що зумовлює еволюцію грошей як загального еквівалента. На відміну від золота, яке виконувало цю роль на стадії домонополістичного капіталізму, на вищій його стадії (державно-корпоративного капіталізму) така роль закріплюється за кредитними грошима. На вищій стадії капіталізму якісних змін зазнає вільна конкуренція. Тією мірою, якою гігантські корпорації підпорядковують собі дрібні та середні капіталістичні підприємства, вільна конкуренція замінюється монополістичною, модифікуються її форми й методи. Головною сферою дії законів конкуренції стає корпоративний сектор економіки. Монополія не усуває, а діалектичне заперечує вільну конкуренцію але домінує на вищій стадії. Капіталізм не конкуренція, а монополія хоча певне послаблення цієї тенденції наприкінці XX ст. було спричинене значним загостренням міжнародної конкуренції. На вищій стадії капіталізму якісних змін зазнає й держава. Залишаючись (як і в період домонополістичного капіталізму) елементом надбудови, вона з переростанням продуктивними силами вузьких меж монополістичної власності водночас стає й елементом базису, суб'єктом виробничих відносин, потужною силою (економічною, політичною, юридичною, ідеологічною). Як така, вона виступає насамперед в інтересах монополістичної буржуазії, значною мірою обстоює інтереси класу капіталістів. Саме тому держава є наймогутнішим капіталістом. Оскільки держава, державна капіталістична власність зокрема, опосередковано сприяє розвитку продуктивних сил загалом, передусім головної продуктивної сили – людини (у розвитку освіти, охорони здоров'я, довкілля тощо), та на її дії впливають виступи найманих працівників та інші чинники, вона певною мірою виражає інтереси переважної частини населення. Еволюція основних рис технологічного способу виробництва і його суспільної форми дає підставу для висновку, що сучасний капіталізм поєднує в собі не лише звичні властивості цієї формації, а й низку перехідних ланок до соціалістичних форм, окремих елементів соціалістичного способу виробництва, які називають "капіталізм з людським обличчям", капіталізованим соціалізмом або соціалізованим капіталізмом. У межах такого капіталізму немає різкої диференціації у доходах. Так, у Німеччині в 1991 президент гігантської корпорації отримував у 23 рази більше, ніж службовець, в Японії – у 17 разів, тоді як у США – в 110 разів. Найменший розрив у цих показниках у Швеції лише у 3-4 рази. Крім того, в таких країнах частка держави у споживанні товарів та послуг населення доволі значна. На початку 90-х цей показник становив у Швеції 51%, у Франції – 45, в Англії – 42, в Німеччині – 40, в Японії – 27, у США – до 20%. Такі дані характерні для шведської моделі соціалізму.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.