Домонополістичний капіталізм

Домонополістичний капіталізм – економічна система, заснована на машинній праці, пануванні товарного виробництва, відокремленні засобів виробництва і результатів праці від безпосередніх виробників, економічному примусі до праці, переважанні ринкових важелів управління економікою. Виник на початку XVI ст., процес його еволюції на нижчій стадії тривав до кінця XIX – початку XX ст.

Вища стадія розвитку капіталізму – початок XX ст. – триває в наш час. До продуктивних сил на нижчій стадії капіталізму належали засоби і предмети праці, людина, використовувані людьми сили природи. Новими знаряддями праці стали винайдений у 1733 механічний летючий човник для ткацького верстата, ватер-машина для прядіння (1767), механічна прялка «Дженні» (1765), парова машина (1769), мюль-машина (1779), бавовнонабивна машина (1783), механічний ткацький верстат Г. Моделі (1797), автомобіль (наприкінці 80-х XVIII ст.), пароплав (1807), паровоз (20-ті XIX ст.) та ін. Паралельно впроваджувалася нова технологія плавлення руди й виробництво чавуну за допомогою коксу (1735), новий метод сталеваріння (відкриття Г. Бессемера та ін.). З'явилися дороги з твердим покриттям, почалося будівництво залізниць, великих океанських суден. У сільському господарстві стали використовувати молотарки, сівалки, жниварки, сінокосарки тощо. Внаслідок впровадження цих винаходів та здійснення промислового перевороту наприкінці XVIII – на початку XIX ст. виникає технологічний спосіб виробництва, заснований на машинній праці. Країни, в яких відбувався цей промисловий переворот, перетворилися з аграрних на індустріальні. В усіх галузях економіки було впроваджено велике машинне виробництво. Основна продуктивна сила – людина – не зазнала таких революційних змін, як засоби праці. Так, у середині XIX ст. в Англії (найрозвинутішій країні того часу) з 15,5 млн. економічно активного населення 11 млн. існувало за рахунок простої пращ, яка не потребувала кваліфікації та освіти. На початку XX ст. в Америці (яка стала найбільш розвинутою країною світу) типовою для робітника була чотирикласна освіта. В умовах машинного виробництва посилилася однобічна спеціалізація робітників (порівняно з мануфактурою). Робочий день на стадії домонополістичного капіталізму тривав у середньому 12-14 год., норма експлуатації у середині XIX ст. в Англії становила майже 100%. До складу продуктивних сил того періоду не входили наука. інформація, форми й методи організації виробництва. Так, перша наукова лабораторія в американській корпорації «Джєнерал електрик» з'явилася лише наприкінці XIX ст., що свідчило про початок інтенсивного зближення науки з виробництвом і перетворення науки на окрему специфічну продуктивну силу. На нижчій стадії розвитку капіталізму поглиблюються всі форми суспільного поділу праці. Зокрема, з’являються нові галузі – сталеливарна, трубопрокатна, нафтова, електротехнічна, паперова, автомобільна, хімічна, виробництво електроенергії, металообробна тощо. Виникають нові галузі у машинобудуванні виробництво сільськогосподарських, швейних, парових машин тощо. Міцніють взаємозв'язки між галузями, посилюється стандартизація у виробництві деталей. Проте найшвидшими темпами розвивається одиничний поділ праці. Якщо в Парижі у XIII ст. налічувалося до 300 ремісничих і торгових спеціальностей, то у США наприкінці XIX ст. – майже 12 тис., а наприкінці 30-х XX ст. – понад 30 тис. занять, ремесел, професій. Триває концентрація виробництва. У другій половині XIX ст. на машинобудівних заводах США працювало до 1000 робітників. У 1913 підприємства з кількістю зайнятих 500 осіб кожне випускали понад 80% промислової продукції. Капіталістичний спосіб виробництва виникає в процесі первісного нагромадження капіталу, змістом якого є відокремлення працівників від власності на засоби виробництва та результатів праці. Внаслідок цього відносини власності на нижчій стадії розвитку капіталізму характеризуються такими основними рисами: 1) монополізація незначною частиною суспільства переважної маси засобів виробництва та їх використання як знарядь привласнення чужої праці, 2) відсутність засобів виробництва у переважної більшості працівників, внаслідок чого вони змушені продавати свою робочу силу, ставати найманими робітниками і службовцями, 3) працю робітника й службовця контролює капіталіст -– власник виготовленого продукту, 4) відчуженість найманих працівників від процесу управління виробництвом, 5) привласнення власниками засобів виробництва більшої частини створеного продукту, зокрема всього додаткового та частини необхідного, 6) обмеження споживання переважної частини населення максимальними межами вартості робочої сили (величиною заробітної плати), 7) головною метою найманих працівників є підтримання життя, існування, а власників засобів виробництва – збільшення багатства, 8) товарне виробництво досягає найвищого розвитку, тобто все створене природою (земля, вода, ліси, корисні копалини та ін.) і навіть окремі органи людського тіла продаються й купуються, 9) конкуренцією між підприємцями, робітниками, банками тощо. Основна суперечність домонополістичного капіталізму – антагонізм між колективним характером виробництва і приватним характером капіталістичного привласнення. Головний економічний закон цієї стадії, як і всього капіталістичного способу виробництва, – необхідність виробництва і привласнення додаткової вартості через економічний примус з метою розширеного капіталістичного відтворення і паразитичного споживання з боку рантьє і значною мірою вищих верств класу капіталістів. На нижчій стадії капіталізму розподіл матеріальних, трудових і фінансових ресурсів здійснюється через механізм ринкового ціноутворення, коливання попиту і пропозиції, стихійне переливання капіталу між галузями тощо. Держава не регулює економіку, не розробляє плани розвитку народного господарства, її функції – забезпечення умов вільної конкуренції, захист власності, розвиток освіти, здійснення оборони країни, будівництво доріг, мостів, утримання пошти. Всесвітньо відомий англійський економіст А. Сміт називав механізм ринкового ціноутворення «невидимою рукою». Так, коли одних товарів виготовляється більше, ніж це потрібно для задоволення потреб споживачів, вони не реалізуються на ринку, ціни на них знижуються, товаровиробники скорочують їх виробництво і починають виробляти інші товари. Згодом, коли цих товарів бракує для задоволення потреб споживачів, ціни на них зростають товаровиробникам стає вигідно випускати їх більше тощо Приблизно так діє механізм попиту й ціноутворення, стихійного вирівнювання попиту і пропозиції тощо. Продуктивні сили, техніко-економічні відносини, організаційно-економічні відносини, відносини власності та господарський механізм, як і вся система, зазнали у XX ст. глибоких змін, окремих радикальних перетворень. Виникли принципово нові явища і процеси, які разом з істотними змінами у названих підсистемах зробили капіталізм кінця XX ст. несхожим на капіталізм XVI–XIX ст.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.