Змінний капітал

Змінний капітал – частина витрат капіталіста, авансована на придбання робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва. Змінний капітал збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок – додаткову вартість. К Маркс позначив змінний капітал літерою v (початкова буква слова «variable» – змінний). Він уперше поділив капітал на постійний (с) і змінний (v). Працівник конкретною працею переносить вартість витрачених засобів виробництва на новостворений продукт, а абстрактного працею створює нову вартість, яка складається з еквівалента вартості робочої сили і додаткової вартості. У поточні витрати виробництва капіталістів змінний капітал входить у вигляді номінальної заробітної плати. Додаткову вартість на сучасному етапі в розвинутих країнах світу привласнює переважно капіталіст, частину її вилучає держава через механізм оподаткування, а певну частку привласнюють високооплачувані наймані працівники, які є власниками відповідної кількості акцій.

Основні положення марксистського розуміння сутності змінного капіталу, які є складовою теорії вартості, не поділяють західні вчені. Вони стверджують, що вартість, а отже й додаткова вартість, створюється не тільки працівником а й капіталом (який вони ототожнюють із засобами виробництва), землею та іншими факторами. Замість поняття «змінний капітал» сучасні західні економісти вживають термін «людський капітал», під яким розуміють набуті знання, навички, енергію людей тощо. До інвестицій у людський капітал вони відносять витрати на здобуття освіти, кваліфікації, на підтримання здоров'я, на виховання дітей та ін. М. Туган-Барановський поділяв їхні погляди щодо таких факторів виробництва, як засоби праці та робоча сила для створення прибутку заперечував тезу, що додаткова вартість є продуктом лише змінного капіталу. Водночас він протиставляв заробітну плату і прибуток як види трудового та нетрудового доходів, визначав прибуток як дохід, заснований на експлуатації робітника капіталом. Шведський економіст К. Еклунд вважав, що «насправді різні фактори виробництва – це люди з плоті й крові». Водночас у твердженні К. Маркса, на думку західних економістів, є елементи нераціонального протиставлення, зокрема відсутність системного підходу до оцінки ролі змінного капіталу у його взаємодії із засобами виробництва та іншими факторами (землею, інформацією тощо). Насправді сучасна робоча сила лише у взаємодії з сучасними засобами праці створює додаткову вартість. Внаслідок такої взаємодії виникає нова продуктивна сила, т. зв. синергічний ефект. Водночас у процесі такої взаємодії домінуючою стороною є змінний капітал, оскільки він приводить у дію засоби виробництва. Опосередковано це визнають і сучасні західні вчені, наголошуючи на домінуючій ролі кваліфікованих кадрів на сучасних підприємствах порівняно з капіталом (засобами виробництва).

Вирішальна роль сучасних працівників у взаємодії робочої сили та засобів праці повинна реалізовуватись у привласненні ними більшої частки додаткової вартості. У створенні вартості беруть участь також функціонуючі капіталісти (своєю управлінською працею), вищі менеджери, проте вони привласнюють надто велику частку додаткового продукту, тобто здійснюють приватне привласнення результатів усуспільненої праці. Не відповідає вимогам системного підходу і положення Маркса про створення вартості лише абстрактною працею. Адже товар – це єдність конкретної та абстрактної праці, й теза Маркса характеризує лише одну зі сторін товару як єдності суперечностей. Конкретна праця не лише переносить вартість спожитих засобів виробництва на новостворений продукт, а й створює споживчу вартість (а отже, його корисність), що є матеріально-речовою основою вартості, без якої (основи) не може бути й вартості (а без конкретної праці – абстрактної праці) тобто вартості товару.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.