Капіталізація

Капіталізація – використання частини додаткової вартості на розширення капіталістичного виробництва, а також процес вкладання частини доходів у цінні папери й отримання на них прибутку в формі відсотка капіталізації, або капіталізована додаткова вартість, формувала фонд капіталістичного нагромадження, який на нижчій стадії розвитку капіталізму використовувався здебільшого на придбання додаткових засобів виробництва і робочої сили.

В сучасних умовах цей фонд також використовується на розвиток науки, отримання нової інформації, впровадження нових форм і методів організації виробництва, тобто на розвиток нових елементів системи продуктивних сил. Так, американська автомобільна корпорація «Дженерал моторз» у 1992 на розвиток НДДКР (науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок) витратила майже 6 млрд. дол. із сукупної маси отриманого компаніями прибутку частина його спрямовується на сплату податків до державного бюджету та до фонду соціального страхування, на оплату менеджерів, на особисте споживання власників капіталістичних підприємств тощо. Капіталізована додаткова вартість використовується для розширення капіталістичного виробництва, в т.ч. й для розвитку різних елементів сучасної системи продуктивних сил на мікрорівні (у межах окремих підприємств) і залежить насамперед від вартісної будови капіталу, точніше, від вартості робочого місця. Така вартість у різних галузях промисловості неоднакова. Так, у США в обробній промисловості вартість постійного капіталу на одне місце становить до 40 тис. дол. Вартість одного робочого місця на спільних підприємствах України, створених за участю іноземного капіталу, наприкінці 90-х XX ст. сягала 50 тис. дол. Річна заробітна плата американського робітника середньої кваліфікації в середині 90-х становила 26 тис. дол. Таким чином, для залучення кожного додаткового працівника в обробній промисловості необхідно в середньому 65-70 тис. дол. Якщо виробництво має короткий робочий період, то витрати на робочу силу не лише швидко окуповуються, а й приносять додаткову вартість. Паралельно з цим компенсуються витрати на придбання додаткових засобів виробництва. В такому разі процес капіталізації зводиться до витрат компанії на інші елементи системи продуктивних сил, які не дають швидкої віддачі. Якщо процес виробництва має довгий робочий період, то масштаби капіталізації навіть на забезпечення одного додаткового робочого місця значно зростають. Ще більших витрат потребує підготовка фахівців високої кваліфікації. Так, гігантська корпорація ІВМ на початку 80-х витрачала на підготовку торговельного агента до 100 тис. дол. протягом 1,5 року. На автоматизованому заводі німецької компанії «Тіссен» у кожне робоче місце інвестується майже 600 тис. марок, а на підприємствах компанії «Дартмунд–Хедер» – понад 1 млн. марок. У США щорічні витрати компаній на перепідготовку й підвищення кваліфікації працівників становлять понад 30 млрд. дол., а середні витрати американської компанії на охорону здоров’я – 2,5 тис. дол. на кожного працюючого. Джерела капіталізації – власні нагромадження, позики банків, позики на фінансових ринках, бюджетне фінансування та ін. Випущені у розвинутих країнах світу цінні папери (акції та облігації компаній облігації держави) також перетворюються на капітал, що приносить дохід у формі відсотка. Проте рух фіктивного капіталу здійснюється дещо незалежно відруху реального капіталу (вкладеного у виробництво). На відміну від реального, фіктивний капітал зростає у процесі особливого обігу. Коли цінні папери стають об'єктом торгівлі, їх ціни визначаються не лише доходом, який вони приносять, а й позичковим відсотком, і відхиляються від вартості реального капіталу, який вони певною мірою представляють. Значне перевищення фіктивним капіталом реального може призвести до біржових криз, що негативно позначається на процесі капіталізації.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.