Ефективність ринкового регулювання
Ефективність ринкового регулювання – результативність розв'язання суперечностей між масою товарів та послуг і платоспроможністю суспільства, між суб'єктами ринку, між зростанням потреб і дефіцитом ресурсів та ін.
Економічна діяльність, економічні процеси, економіка загалом, які вирішують протиріччя між дефіцитом ресурсів і зростанням потреб, характеризуються вимірюванням витрат і результатів. Це співвідношення – вихідний пункт економічної поведінки, що оцінюється економічною ефективністю. Вона підвищується з економічним прогресом, який в історичному аспекті є еволюцією економічних систем.
Наприкінці XX ст. ефективнішою порівняно з іншими стає соціальне орієнтована ринкова економічна система. Ця перевага досягнута завдяки низці чинників, серед яких важливу роль відігрів і ринкове регулювання її функціонування. Воно виникло з розпадом первісного ладу і сприяло розвиткові ринку (за натурального господарства), ринкових відносин (в умовах традиційних економічних систем), ринкової економіки (в епоху капіталізму) і нині є важливим регулятором функціонування соціальне орієнтованої ринкової економіки. Таке регулювання економіки діє відповідно до правових актів, економічних законів і тенденцій, етичних норм та інших факторів.
Об'єктивними причинами ефективності ринкового регулювання є його:
- вища ефективність порівняно з іншими регуляторами сучасних неринкових економічних систем;
- зумовленість успішним розвитком і функціонуванням мікроекономічних структур;
- позитивна участь у макроекономічному і навіть державному регулюванні економіки;
- певна орієнтація на стратегічний розвиток, постійні зміни, адаптацію до НТР, прискорення інноваційних та інших процесів.
Інституціональні причини ефективності ринкового регулювання насамперед випливають зі спеціалізації й кооперації пращ, які, з одного боку, е його фундаментальними засадами а з іншого – зазнають впливу ринкового регулювання, що виявляється в регулюванні постійного переливання капіталів, пропорційності економіки та її розвитку. Водночас плюралізм форм власності і типів підприємств, конкуренція між ними і компроміс суб'єктів ринку в процесі купівлі-продажу обумовили перетворення ринку на інституцію суспільного визначення величини витрат і прибутку, вартості й ціни, кількості й якості продукції та послуг, попиту і пропозиції, ступеня задоволення потреб і рівня дефіциту. Реалізація ринком цих функцій – важлива складова ефективності ринкового регулювання. Крім того, підвищенню ефективності ринкового регулювання сприяє інфраструктура ринку, відносини попиту і пропозиції та закони їх руху. Таке регулювання також відіграє роль важливої рушійної основи всіх механізмів регулювання функціонування фінансових, торговельних, зовнішньоекономічних, економіко-правових і державно-економічних процесів та інститутів.
Суб'єктивними причинами ефективності ринкового регулювання є, по-перше, раціоналізація економічної поведінки індивідів – суб'єктів ринку, які знижують витрати й ціни, але підвищують якість пропонованих товарів та послуг (виробники), а тому повніше й якісніше задовольняють потреби споживачів. По-друге, завдяки наявності різнобічної і новітньої інформації, на підставі якої вчені-економісти виробляють наукові рекомендації для управління та прогнозування, оптимізації, планування і програмування економічного розвитку. По-третє, його цілеспрямоване використання у практиці державного й міждержавного регулювання економічних процесів. Зміст ефективності ринкового регулювання визначають як самоорганізацію системи і структури.
Система ефективності ринкового регулювання – взаємодія двох підсистем кількісного вимірювання ефективності та її якісного змісту. Підсистема кількісного вимірювання ефективності ринкового регулювання містить такі елементи:
- вимірювання суспільної величини витрат виробництва та обігу мікроструктур завдяки конкуренції;
- вимірювання величини вартості одиниці товару і послуги за допомогою динаміки ринкової вартості, рівноважної ціни та бізнес-плану;
- показники зниження витрат виробництва та обігу і збільшення прибутку завдяки еволюції ціни виробника в ціну споживачів.
Підсистема якісного змісту ефективності ринкового регулювання є процесом постійної взаємодії:
- відносин попиту (зв'язки між споживачем, пред'явником попиту, і покупцем);
- відносин пропозиції (зв'язки між виробником, постачальником і продавцем;
- відносин попиту і пропозиції, що регулюються законами ринку.
Структура ефективності ринкового регулювання – органічна єдність різноманітних компонентів, які сприяють стабільності та саморуху системи. З-поміж них найважливіші ринок, продавці і покупці, товари, послуги, гроші, реалізація перших і стабільність других, ринкова інформація як засіб саморегулювання фірми та її адаптації до ринкового попиту. Така структура сприяє підвищенню ефективності ринкового регулювання. Таким чином, зміст ефективності ринкового регулювання полягає в кінцевому підсумку в підвищенні якості регулювання мікроекономіки, у певній участі в процесі макрорегулювання економіки в її пропорційності та розвитку.
Ефективність ринкового регулювання – важливий фактор посилення економічної могутності розвинутих країн світу, плюралізму форм власності, інвестиційного процесу тощо. Так, у США з кінця 20-х – до кінця 80-х кількість підприємств усіх форм власності зросла з 7,8 млн. до 18,5 млн., валовий обсяг внутрішніх приватних інвестицій збільшився з 16,7 млрд. дол. до 765,5 млрд. дол. (у поточних цінах), ВНП зріс з 103,9 млрд. дол. до 4861,8 млрд. дол. (у поточних цінах). Японське «економічне диво» і стійке економічне зростання у ФРН значною мірою є результатом ефективності ринкового регулювання.
Водночас ефективність ринкового регулювання – не постійне явище, а й підвищення не є механічним і незворотним процесом. Діють і певні межі її функціонування та підвищення. По-перше, інституційні форми підприємництва нестабільність малих підприємств, реорганізації партнерств і середніх фірм, монополізм корпорацій. По-друге, економічні коливання техніко-технологічні цикли («довгі хвилі», промислові цикли), «середні хвилі» (кругообіг та обіг індивідуального капіталу) «міні-хвилі» (стихійні лиха, катастрофи, суспільні потрясіння). І, по-третє, надмірне державне втручання в економіку, детальна регламентація приватного бізнесу, бюрократизація державного регулювання економіки, обмеження ринку та ринкової регуляції.
В Україні в 90-х XX ст. в умовах перехідної економіки, коли ринок лише створюється, ефективність ринкового регулювання ще не стала об'єктивною закономірністю.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.