Державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків

Державне регулювання зовнішньоекономічних зв'язків – важливий елемент механізму державного регулювання економіки, який здійснюється за допомогою методів тарифного й нетарифного впливу держави на основні форми міжнародних економічних відносин на міжнародну торгівлю, вивезення капіталу, міжнародні кредитні відносини, міжнародні валютні (розрахункові) відносини, міжнародне виробниче та науково-технічне співробітництво, міжнародну міграцію робочої сили.

Провідними сферами державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків є міжнародна торгівля, міжнародні валютні відносини, міжнародний ринок позичкових капіталів. Здійснюється державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків регулюванням платіжного балансу та його складової частини – торговельного балансу, зміною валютних курсів згідно з правилами Міжнародного валютного фонду.

Перша спроба державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків – політика меркантилістів, які вважали, що держава повинна регулювати зовнішню торгівлю. Метою такого регулювання було нагромадження багатства (грошей), що в епоху раннього меркантилізму досягалося державним обмеженням зовнішньої торгівлі, політикою протекціонізму – високих торговельних мит на ввезені з-за кордону товари. Елементи протекціонізму використовуються вдержавши зовнішньоекономічній політиці й нині як метод захисту внутрішніх виробників від конкурентоспроможних імпортних товарів.

Не втратила актуальності й політика пізніх меркантилістів (фритредерство), спрямована на розвиток зовнішньої торгівлі. Регулююча функція держави в цьому випадку полягає у забезпеченні позитивного торговельного сальдо, величина якого є показником зростання багатства держави.

Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків – об'єктивне й необхідне в сучасних умовах, оскільки:

• підприємці в галузі зовнішньоекономічної діяльності та спеціального виробництва намагаються навмисно знизити обсяги товарообороту, щоб приховати певну його частину від оподаткування, залишити частину валютного виторгу за кордоном. Це заподіює державі збитків, бо не всі кошти від прибутку надходять до державного бюджету Держава, таким чином, не може в повному обсязі реалізувати свої економічні функції, свою соціально-економічну політику. В торгівлі України із західними країнами різниця між обсягами, зафіксованими митницею України, й обсягами, зафіксованими західними партнерами, досягала наприкінці 90-х XX ст. двократного розміру;
• через обмеженість сировини та енергетичних ресурсів високі ціни на відповідні товари породжують прагнення деяких підприємців поживитися за рахунок державного багатства. Це підриває економічний потенціал України й перешкоджає вирішенню соціальних проблем.

Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків спрямоване на:

• забезпечення відкритості входження української економіки у світовий економічний простір на основі як традиційних, так і якісно нових форм інтегрування;
• подолання дискримінаційної політики в зовнішній торгівлі тих країн, що панують у цій сфері й прагнуть до глобального переділу світових ринків. Така політика спрямована на утворення закритих регіональних угруповань, куди з певних міркувань не мають доступу деякі країни (прикладом може бути європейський ринок ЄС – 15 країн);
• на забезпечення вільного переливання капіталів, спільного утворення конкурентоспроможних виробництв та транснаціональних корпорацій;
• співробітництво в наукових дослідженнях, особливо в галузях, що потребують численних ресурсів, наприклад у космічній, утворенні міжнародних транспортних та інформаційних систем тощо;
• зміни в структурі економіки, використання іноземних кредитів (особливо інвестиційних);
• державну підтримку вітчизняних виробників, стимулювання виробництва товарів на зовнішній ринок, захист від іноземних конкурентів, розробку стратегії постачання товарів на світовий ринок, підвищення ефективності зовнішньої торгівлі загалом;
• створення умов, що забезпечують надійний валютний та експортно-імпортний контроль;
• зниження валютного боргу;
• скорочення дефіциту платіжного балансу.

Розрізняють тарифні й нетарифні методи державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. Їх застосування визначається економічними й фінансовими умовами, завданнями експортно-імпортної політики.

Тарифні методи ґрунтуються на використанні митних тарифів і а митних зборів. Митні тарифи – систематизовані за групами товарів мита, що стягуються в країні з імпортованих, експортованих або транзитних товарів та послуг. Звичайно вони встановлюються на національному рівні, але існують єдині тарифи декількох країн у межах митних союзів. Митні тарифи впливають на ціну товарів, тому вони мають бути науково обґрунтовані. Митні збори стягуються понад митні тарифи. Розрізняють статистичний, санітарний, ліцензійний марочний та інші митні збори.

Нетарифні методи державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків:

• кількісне обмеження експорту певної сировини через ліцензування та квотування (контингентування), коли ліцензії видають відповідно до встановлених експортно-імпортних квот;
• заборонні мита, що захищають вітчизняних виробників від іноземних конкурентів;
• пряме й якісне субсидування експорту, надання пільг окремим виробникам або регіонам відповідно до їх специфіки або специфіки їхніх товарів. При цьому враховуються потенційні можливості цих виробників чи регіонів та внесок у державну скарбницю;
• державне регулювання банківських розрахунків через використання іноземних кредитів, валютного й експортного контролю, заборони незаконного розміщення валютної виручки за кордоном, регулювання бюджетних коштів, необхідних для фінансування купівлі іноземної валюти з метою задоволення потреб в імпорті.

Державне регулювання зовнішньоекономічних зв’язків здійснюється на законодавчій основі. Держава повинна привести у відповідність із міжнародними нормами свої внутрішні закони, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.