Дерегулювання

Дерегулювання – скорочення (скасування) державної регламентації підприємницької діяльності. Дерегулювання стосується передусім прямого, або адміністративно-правового, регулювання. Державне регулювання економіки – стабільний компонент сучасної соціально орієнтованої ринкової системи, необхідна умова забезпечення процесу відтворення суспільного капіталу. Відбувається у двох вимірах: у часі та в просторі, тобто в різний час здійснюється зрізною інтенсивністю, поширюється на меншу чи більшу кількість господарюючих суб'єктів. У країнах з розвинутою економікою визначилися галузі (сектори), що перебувають під відносно постійним і особливо жорстким державним контролем. У США вони отримали назву «регульованих». Це передусім залізничний, міжміський автомобільний, авіаційний та водний транспорт, виробництво електроенергії, видобуток природного газу, система зв'язку, атомна енергетика.

Державне регулювання цих галузей почалося давно. Комітет з транспорту і торгівлі між штатами було створено ще в 1887. Дещо пізніше – Федеральний комітет з енергетики (1934), Федеральний комітет з комунікацій (1934), Управління цивільного повітроплавання (1938), Комітет з атомної енергетики (1946) тощо.

Наслідки державного регулювання економіки були неоднозначними. Забезпечення «громадського інтересу» (головний аргументна користь регулювання) було пов'язане із значними економічними збитками. Обмеження конкуренції у регульованих секторах спричинило зниження їх ефективності, розростання державного апарату регулювання. В 70-х у США, як і в більшості західних країн, утвердилася думка, що ціна регулювання занадто висока, що збитки від нього перевищують здобутки. 80-ті на Заході характеризувалися хвилею дерегулювання. Найбільш яскравими його виявами стали «рейганоміка» і «тетчеризм» – економічна політика, яку проводили президент США Р. Рейган і прем'єр-міністр Великобританії М. Тетчер. Сутність її – в послабленні державного контролю за економікою, скороченні державного господарського сектора, звуженні багатьох соціальних програм. Подібні процеси мали місце і в інших країнах Заходу. Відбулося економічне й соціальне дерегулювання.

Теоретичне підґрунтя дерегулювання – неокласичний напрям економічної теорії, що доводить низьку ефективність і навіть шкідливість державного регулювання соціально-економічних процесів. Він допускає його лише за умови, що це єдиний спосіб вирішення проблеми, що воно обмежене в часі (згортається після того, як мети досягнуто) і не використовується в політичних цілях. На початку 90-х у США з'явився новий термін – «ре-регулювання», що означає зворотний напрям у громадській думці та економічній політиці держави. Прибічники ре-регулювання стверджують, що процес дерегулювання відбувся занадто швидко і тому необхідно відновити певні форми регулювання історія розвитку державного регулювання економіки свідчить про існування його своєрідного циклу, в якому фаза дерегулювання змінюється фазою ре-регулювання. В основі дерегулювання – суперечливий характер наслідків державного регулювання економіки, циклічна природа господарського розвитку, зміни політичних настроїв у суспільстві. Так, прихід до влади в країні консервативної партії часто означає започаткування процесу дерегулювання.

Свій шлях до побудови соціальної ринкової економіки Україна почала з дерегулювання, що було зумовлено необхідністю демонтажу командно-адміністративної системи. Проте занадто швидке дерегулювання за не сформованого ринкового механізму саморегулювання призвело до дезорганізації економіки, посилення в ній стихійних руйнівних процесів.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.