Внутрішній ринок

Внутрішній ринок – система економічних відносин в процесі обміну товарами, цінними паперами та послугами, які виникають між виробниками і споживачами матеріальних благ і послуг. Внутрішній ринок – продукт суспільного розподілу праці. Його розвиток визначається процесами відтворення і місцем в системі економічних зв'язків, відносин суспільного ладу й організації управління економікою. Внутрішній ринок залежить від історичних, географічних, національних особливостей. Це не лише конкретна організація процесу торгівлі, в т.ч. ціноутворення, а й відповідна структура агентів ринку – учасників процесу товарного руху.

Основними агентами внутрішнього ринку є виробники і споживачі, що встановлюють між собою прямі зв'язки, оптові торговельні організації, які здійснюють купівлю-продаж, а також зберігають, транспортують та скеровують транспортні потоки й надають супутні послуги (зважування, контроль за якістю, страхування вантажів) тощо, комісіонери, які здійснюють просування товару, а також його перевантаження та відповідальне зберігання, не стаючи його власниками, брокери-посередники, які не стають власниками товарів і не зберігають їх, агенти-виробники, які збувають товар за цінами та на умовах, запропонованих виробником. Згідно з іншою класифікацією, основними суб'єктами внутрішнього ринку є домашні господарства, підприємства, фінансові інститути та уряд. Між агентами внутрішнього ринку існують відповідний розподіл праці і конкуренція, оскільки сфери їх діяльності неможливо чітко розмежувати. Оптові торгові організації з повним циклом складського обслуговування необхідні там, де є потреба у трансформації транспортних потоків, брокери – де потрібна індивідуальна інформація про товар, де товар однорідний і має значення незначне коливання його ціни (біржовий товар), де ринки споживачів невеликі, а створення виробниками власної товаропросувної ланки недоцільне. Прямі зв'язки за допомогою агентів виробника встановлюються там, де здійснюються постійні поставки однорідного товару або товар виготовляється на замовлення споживача. Структура агентів внутрішнього ринку визначається також їхньою роллю у плануванні виробництва, капіталовкладенні, в отриманні й розподілі кредитних засобів. Необхідна цілеспрямована державна політика формування структури агентів внутрішнього ринку, яка ґрунтується на науково розробленій програмі. Основні напрями загального розвитку внутрішнього ринку вільне та регульоване державою ціноутворення при переважанні оптових цін, формування біржової системи, у т.ч. товаропросування, регулювання цін, досягнення паритету цін за допомогою економічної політики, передусім у промисловості та сільському господарстві, поступова децентралізація ринку формування механізму регулювання ринку. Внутрішній ринок розвивається за концепцією, яка враховує відповідну структуру суб'єктів ринкового обороту специфіку продукції різних галузей, потреби виробників у збуті та споживачів у постачанні, організацію горизонтальних і вертикальних зв'язків у вигляді концернів, фінансових груп (для організації ринку первинних ресурсів), вертикальних об'єднань роздріб–опт–виробництво (для предметів споживання); продуману систему руху капіталу в сфері обігу; систему кредитування обороту, особливо оптового. Внутрішній ринок повинен розвиватися за принципом соціальних противаг для того, щоб жоден з суб'єктів оптової чи роздрібної ланки не домігся абсолютного домінування над своїми контрагентами. Кожен суб'єкт внутрішнього ринку (опт, роздріб, виробник, споживач) повинен мати можливість проникнути в інші ланки обороту і, отже, створити противагу своїм контрагентам. Внутрішній ринок в Україні в90-х не менш як на 80% заповнений імпортними товарами (нерідко сумнівної якості), внаслідок чого придушується національне виробництво. Водночас на початку 1997 на складах знаходився майже дворічний обсяг нереалізованої продукції машинобудування. Це зумовлено значною втратою традиційних ринків збуту, вищою вартістю випущеної продукції (порівняно з Росією), кризою неплатежів та ін. Якщо в 1991 виробництво товарів народного споживання вУкраїні становило 167 млрд. грн., то в 1997 – лише 21 млрд. грн.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.