Ринкова економіка

Ринкова економіка – капіталістична економічна система, заснована на індивідуальних формах приватної власності, передусім капіталістичної, вільній грі ринкових сил (вільній конкуренції, вільному ціноутворенні, стихійному переливанні капіталу тощо).

Термін «ринкова економіка» запровадив у науковий обіг всесвітньо відомий англійський економіст А. Сміт. Він вважав, що розвиток капіталізму повинен здійснюватися відповідно до принципу laissez-faire (з фр. – «надати подіям природного перебігу»). Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда до досягнення своїх економічних інтересів. Головними рисами людини А. Сміт вважав самолюбство, егоїзм. Дбаючи про свої інтереси, така економічно вільна людина збільшує як свій добробут, так і багатство суспільства. Суперечностей між індивідом і суспільством не існує. Розуміючи, що за умов свободи господарської діяльності та свободи торгівлі окремі індивіди можуть домовлятися про спільне підвищення цін або окремий суб'єкт господарювання може прагнути до безмежного привласнення прибутку, А. Сміт вважав, що інтереси таких індивідів певною мірою гармонізує конкуренція яка є регулятором особистого егоїзму, завдяки чому досягається економічна рівновага. Конкуренція вирівнює попит і пропозицію, відновлює пропорційність тощо, тобто здійснюється саморегулювання економіки. В ринковій економіці державі належить другорядна роль організація громадського порядку, державної поштової служби, запровадження обов’язкового шкільного навчання, забезпечення національної оборони, емісія крупних банкнот, будівництво деяких громадських споруд (доріг, мостів) та їх утримання в робочому стані. Ринкова економіка функціонувала відносно стабільно до початку XIX ст. Упродовж майже двох століть у її межах відбувалися кількісно-якісні зрушення концентрація виробництва, зростання масштабів підприємств, зміцнення господарських зв'язків між підприємствами і галузями, поглиблення суспільного поділу праці тощо. Розвиток цих процесів випереджав зміни у відносинах власності, що загострювало суперечності між двома сторонами суспільного способу виробництва, основну суперечність капіталізму, посилювало диспропорційність у розвитку економіки. Це призвело у 1825 до першої економічної кричи, яка засвідчила недосконалість ринкової економіці, властивих їй механізмів саморегулювання. Після цієї кризи якісних зрушень зазнають відносини капіталістичної власності індивідуальну форму власності у наступні десятиліття поступово замінює колективна капіталістична власність у формі акціонерних товариств.

В останній третині XIX ст. вони стають визначальними. Це розширює масштаби свідомого й планомірного регулювання економіки і дещо звужує роль ринкових важелів, оскільки з-під їхнього впливу значною мірою виходять внутріфірмові зв'язки. Цьому сприяє поява вексельних курсів, «системи участі» розвиток державної статистики тощо, які підвищують поінформованість підприємств. Але в процесі еволюції ринкова економіка поступово породжує монополістичні тенденції в економіці, гігантські монополії, в т.ч. олігополії. Щоб їх безмежне панування не призвело до краху економічної системи, виникає і розвивається антимонопольне законодавство. Проте еволюція продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці зумовлюють процес переростання меж акціонерної власності, дію закону одержавлення економіки посилення ролі державного регулювання макроекономічних процесів. Відчутний вплив на дію цієї тенденції справила Перша світова війна виник воєнний державно-монополістичний капіталізм, а державне регулювання економіки у воюючих країнах стало всеохоплюючим. Ринковий механізм саморегулювання був майже повністю витіснений. Після війни, а згодом під час економічної кризи 1921-22 роль ринкових важелів управління економікою у поєднанні з монополістичною планомірністю значно зростає, а державне регулювання послаблюється. Таким чином, у межах ринкової економіки поступово зароджувалися і посилювалися неринкові важелі управління економікою відбувалося певне поєднання ринкового механізму саморегулювання з державним регулюванням. За мирних умов до кінця 20-х переважали ринкові важелі регулювання економіки. Остаточного краху ринковій економіці завдала криза 1929-33 – найглибша за всю історію розвитку капіталістичного способу виробництва. Під час кризи вперше в історії капіталізму почалося широкомасштабне втручання держави в економіку, насамперед у США, яке стало невід'ємною рисою розвитку економічної системи в наступні десятиліття. Це означало припинення існування ринкової економіці та її перехід у більш розвинуті форми, засновані на оптимальному поєднанні ринкових важелів саморегулювання економіки з державним регулюванням. Неможливість існування ринкової економіці наприкінці XX ст. була зумовлена неспроможністю ринкового механізму здійснювати саморегулювання економіки, забезпечувати в загальнонаціональному масштабі розвиток освіти, фундаментальних наукових досліджень, освоєння найновіших видів енергії (ядерної, термоядерної, сонячної), космічного простору, відвернути економічні та екологічні кризи, рівномірно розвивати продуктивні сили, народне господарство загалом, здійснювати загальнонаціональну координацію розвитку всіх галузей, сфер економіки, форм власності, забезпечувати достойний рівень життя всім верствам у країні, долати монополізм в економіці, проводити єдину грошову політику тощо. Проте обмеженість ринкового механізму в цих сферах не означає, що ринкові регулятори тут зайві. Вони повинні використовуватися в органічній єдності з державним та недержавним регулюванням, але пріоритет належить державному регулюванню. Його значення зростатиме через загострення глобальних проблем людства. На конференції ООН з проблем навколишнього середовища і майбутнього розвитку цивілізації (1992) використання традиційної ринкової системи, в основі якої – приватна власність, було названо глухим кутом, який загрожує існуванню людства. Хоча ринкова економіка у нині розвинутих країнах світу існувала в минулих століттях, проте цим поняттям й на сучасному етапі широко послуговуються в науковій літературі, особливо західній У багатьох працях спостерігається неоднозначний підхід до вживання терміна «ринкова система». 3 одного боку, ним послуговуються, коли йдеться про протиставлення адміністративно-командної системи, або затратної економіки, що існувала (й існує значною мірою і нині) в країнах колишнього СРСР, і високоефективної економіки в розвинутих країнах Заходу. З іншого боку, це поняття вважається ірраціональним і вживається у суто науковому значенні щодо капіталізму минулих століть.

Використання терміна «ринкова економіка» зумовлене, по-друге, недостатнім застосуванням діалектичного методу пізнання та відсутністю відповідного методу мислення. Цей метод передбачає, зокрема, що коли змінюються реальні економічні явища і процеси, то й їхнє відображення – економічні поняття та категорії – також повинні зазнати відповідних змін. Якщо при цьому вживаються такі фундаментальні поняття, як «капітал», «власність», «ринок» тощо, то для їх вираження у постійному процесі зміни слід вживати додаткові поняття, що наповнюють їх елементами якісно нового змісту. Так, для пізнання сутності економічної системи розвинутих країн Заходу недостатньо послуговуватися поняттями «капітал» або «капіталістична власність». Щоб відобразити еволюцію цієї системи, вживають додаткові поняття – капітал «акціонерний», «монополістичний» (у т.ч. «олігополістичний»), «фінансовий», «державно-монополістичний», «інтернаціональний», «транснаціональний». Характеризуючи процес еволюції ринку, також слід вживати додаткові категорії «монополістичний» (у т.ч. «олігополістичний»), «державний ринок» та ін. Крім того, поняття «ринок» нерідко вживається у поєднанні з іншими поняттями («план», «макроекономічний контроль», «регулювання», «макроекономічне регулювання» тощо). Терміном «ринкова економіка» послуговуються, по-третє, й тоді, коли одну зі сфер суспільного відтворення, у даному разі обмін, проголошують визначальною і на цій основі характеризують усю економіку. Але виробництво товарів високої якості в розвинутих країнах Заходу підтверджує визначальну роль сфери безпосереднього виробництва і необхідність урахування зворотного впливу сфери обміну на виробництво, що на практиці означає потребу у вивченні платоспроможного попиту населення, його формування та ін. По-четверте, вживання терміна «ринкова економіка» є намаганням уникнути соціально-економічної оцінки існуючої економічної системи, тобто назви «капіталізм» і замінити його аморфною безсоціальною назвою.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.