Інформаційна економіка

Інформаційна економіка – характеристика сучасної економіки з погляду речового змісту, в якій відбувається поширення інформаційної технології у сфері матеріального і нематеріального виробництва, перетворення інформації на один із важливих факторів соціально-економічного прогресу суспільства га окремої особи. В інформаційній економіці переважатиме виробництво та споживання не матеріальних благ, а інформаційних та духовних цінностей, а її інтегруючим показником буде рівень інформатизації. Матеріальна основа такої економіки – виробництво інформаційного устаткування електронного (масове виробництво) і використання комп'ютерних систем, машинних банків, мікропроцесорів тощо, телекомунікаційної, побутової електроніки. В інформаційній економіці нерозривно пов'язаний розвиток інформаційних машин і систем зв'язку, що дає змогу комплексно надавати інформаційні послуги. За прогнозами, частка електронної промисловості, телекомунікацій та інформаційних послуг у ВНП Японії у 2000 становитиме понад 20%.

В інформаційній економіці переважатиме використання вищих форм руху матерії – фізичної, хімічної, біологічної. В інформаційній економіці інтелектуально-інформаційно насиченою буде робоча сила, зросте інформатизація праці, а її учасниками стануть найкваліфікованіші робітники, які внаслідок цього будуть носіями нового об'єкта привласнення і певною мірою його співвласниками. Це явище – один із найвагоміших факторів зростання вартості їхньої робочої сили, а отже, й розміру заробітної плати, а також участі у придбанні акцій і привласненні дивідендів. Внаслідок цього певною мірою долається відчуження певної кількості трудящих від засобів виробництва і виробленої продукції, від самого процесу праці, від економічної влади на підприємстві, модифікується головна мета капіталізму та інші риси цього суспільного способу виробництва. Становлення інформаційної економіки в розвинутих країнах Заходу розпочалося з середини 70-х, в Україні зазначені процеси наприкінці XX ст. не відбувалися. Виділення категорії інформаційної економіки зроблено лише з точки зору системи продуктивних сил, без урахування інших елементів економічної системи – виробничих відносин (або відносин економічної власності), техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин і господарського механізму. Тому її використання має дещо обмежений характер. Ця категорія однопорядкова з іншими техніко-економічними категоріями і поняттями, введеними у науковий обіг західними вченими такими як кібернетичне суспільство, технотронне суспільство та ін. Щоб набути статусу економічної категорії, характеристика інформаційної економіки повинна доповнюватися аналізом соціально-економічної форми, яка найбільше відповідає вимогам розвитку інформаційного устаткування і технологій та охоплює сферу економічної власності. Це потребує з'ясування низки питань і насамперед проте, яка форма власності найбільше відповідає вимогам розвитку інформації (як найновішого елемента продуктивних сил), нових форм руху матерії, інформаційно та інтелектуально розвинених працівників. Важливо знати й те, чи дають достатній простір для розвитку інформаційної економіки межі окремих національних держав чи необхідне об'єднання кількох (багатьох) країн. Крім того, системний аналіз передбачає додаткову характеристику інформаційної економіки щодо техніко-економічних відносин(концентрації виробництва і праці, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, панування тих чи інших видів суспільного поділу праці (загального, часткового, одиничного) організаційно-економічних відносин і господарського механізму. В останньому випадку йдеться про співвідношення ринкових важелів, планомірності й насамперед державного регулювання в розвитку інформаційної економіки. Коли буде дано всебічну наукову відповідь на ці запитання і вирішено поставлені проблеми, категорія інформаційної економіки наповниться соціально-економічним змістом.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.