Інформаційний потенціал
Інформаційний потенціал – один із найважливіших аспектів загального соціокультурного потенціалу, що визначає ступінь інформаційної потужності будь-якого суб'єкта діяльності або когнітивного (пізнаваного) утворення, його приховані інформаційні можливості.
Поняття інформаційного потенціалу виникло в процесі формування та розвитку інформаційного підходу до дійсності та її пізнання, з розгалуженням його поняттєво-концептуального апарату. Ця властивість істотно характеризує в соціально-інформаційному аспекті окрему людину (особистість), групу людей, широку соціальну категорію (націю, клас тощо), суспільну верству, країну, державу та її органи, суспільні організації (політичні партії, громадські рухи), економічні структури (підприємства, фірми, корпорації, банки, консорціуми тощо), суспільні установи будь-якого профілю, міжнародні організації різних типів і рівнів аж до ООН.
Виділяють також інформаційний потенціал суспільства загалом, людства на певному щаблі його розвитку. Для всіх можливих суб'єктів діяльності цей вид (аспект) потенціалу є співвідносним з іншими: з потенціалом економічним, громадсько-політичним, фаховим, виробничим, науковим, технічним, культурним, військовим, виховним тощо. Оскільки усі види людської діяльності мають інформаційну основу, інформаційний потенціал не лише внутрішньо пов'язаний з усіма іншими аспектами потенціалу в суспільстві, а й певною мірою детермінує їх. Крім людини та колективних суб'єктів діяльності, інформаційний потенціал характеризує когнітивні утворення – наукові, економічні та інші вчення, теорії, концепції, гіпотези, моделі тощо, будь-які результати інтелектуальної праці.
На індивідуально-особистісному рівні інформаційний потенціал – це функція праці людини, її здібностей, кола інтересів, широти світогляду та інформаційної культури. Найбільший інтерес на цьому рівні становить інформаційний потенціал фахівця, вченого, організатора, керівника, загалом – представника інтелігенції, оскільки їхня праця та соціальна роль органічно пов'язані з інформацією, з інтелектуальною творчістю. Порівняння інформаційного потенціалу різних індивідуальних і колективних суб'єктів діяльності здійснюється як щодо його багатства (екстенсивності та інтенсивності), так і щодо ступеня різноманітності репрезентованих у ньому типів та видів інформації.
Один із найпоширеніших видів соціальної інформації – систематична (логічна) інформація, яка, у свою чергу, поділяється відповідно до специфіки різних напрямів діяльності, сфер людського знання, галузей суспільного життя та ін. До одного і того ж виду можуть належати як суто спеціальні за змістом фрагменти інформації, так і гранично загальні, світоглядно-філософські; для методологічного аналізу структури інформаційного потенціалу певне значення має питання про співвідношення тих і тих, про органічність їх взаємозв'язків.
Для оцінки потужності інформаційного потенціалу не мають значення можливі варіанти й форми матеріального втілення відповідних видів інформації і той факт, пов'язані вони з традиційними чи нетрадиційними, новітніми інформаційними технологіями (або якою мірою при цьому використовуються засоби паперової та безпаперової, електронної інформатики). Чим багатшим та різноманітнішим є інформаційний потенціал особистості (організації, структури, соціуму), тим продуктивніша та ефективніша відповідна діяльність, на озброєнні якої перебуває цей інформаційний потенціал. Практичним втіленням цього принципу є, зокрема, наукомісткі технології, які нерідко називають «високими технологіями» з огляду на якість втіленої у них науково-технічної й технологічної інформації.
Логічно існує тісний зв'язок між інформаційним потенціалом та економічним потенціалом країн з найвищим рівнем розвитку економіки (США, Англія, Канада, Франція та ін.), які мають і найпотужніший у світі інформаційний потенціал. Однак виміряти його більш-менш точно (або кількісно порівняти з інформаційний потенціал інших країн) неможливо, оскільки не існує відповідних методик, тому йдеться лише про якісне порівняння. Опосередкованою, але переконливою ознакою невпинного зростання інформаційного потенціалу економічно розвинутих країн і дедалі більшого їх відриву від світових аутсайдерів є те, що розвинуті країни стимулюють переїзд у ці країни вчених і висококваліфікованих фахівців різних галузей – основних творців інформаційного потенціалу соціуму (і водночас – найактивніших його користувачів).
В останнє десятиліття XX ст. інформаційний потенціал в Україні поступово деградував, інформаційний простір зазнав суттєвих деформацій. Однією з кардинальних тенденцій сучасного розвитку світової економіки є зростання рівня пріоритетності інформаційних продуктів і послуг порівняно з суто матеріальним виробництвом. За прогнозами дослідників, у перспективі (в інформаційному суспільстві) до 90% працездатного населення буде пов'язано з виробництвом і виробничо-технологічним використанням інформаційних продуктів і послуг, із наближенням суспільства до рівня інформаційної цивілізації. Інформаційний та економічний потенціал утворюватимуть ще міцніший органічний сплав.
Джерело:
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 3. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 952 с.