Економічний потенціал

Економічний потенціал – комплексна характеристика рівня економічної могутності нації, наявних ресурсів і можливостей забезпечувати розширене відтворення, суспільні потреби та соціально-економічний прогрес суспільства. Економічний потенціал складається з потенціалу продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, відносин власності та господарського механізму, їх діалектичної взаємодії. Економічний потенціал продуктивних сил забезпечується природним, трудовим, технічним, технологічним, науковим, інформаційним, енергетичним, організаційним потенціалом тощо та їх співвідношенням і взаємодією.

Економічний потенціал техніко-економічних відносин залежить від ступеня розвитку суспільного поділу праці (рівня спеціалізації, кооперування та комбінування виробництва тощо), концентрації виробництва та ін.

Економічний потенціал організаційно-економічних відносин визначається ефективністю менеджменту, маркетингу та інших елементів.

Економічний потенціал відносин власності характеризується ступенем плюралізму форм власності, їх здатністю забезпечити прогрес продуктивних сил і насамперед основної продуктивної сили – людини.

Економічний потенціал господарського механізму залежить від його здатності забезпечити оптимальне співвідношення і взаємодію продуктивних сил, техніко-економічних відносин і відносин власності, вирішувати властиві їм суперечності, що, у свою чергу, залежить від науково обґрунтованої соціально-економічної політики держави, уміння раціонально поєднувати ринкові важелі управління економікою з державним регулюванням, економічні й адміністративні методи управління народним господарством.

Економічний потенціал продуктивних сил України значною мірою визначається насамперед її природним потенціалом, територією, географічним положенням, наявними корисними копалинами, питомою вагою чорноземів, ступенем екологічного забруднення. Україна займає дуже вигідне географічне і геополітичне положення, найбагатша у світі чорноземами (майже 35% світових чорноземів), має значну кількість мінерально-сировинних ресурсів (розробляється понад 8 тис. родовищ корисних копалин, майже 5% розвіданих корисних копалин світу на 0,4% території планети, які оцінюються в 11,5 трлн. дол.), тоді як США – 8,5%, Росії – понад 30 трлн. дол. та ін. Водночас з кожної тонни мінеральної сировини використовуються лише 5–8% компонентів, майже 10% території перебуває у стані глибокої екологічної кризи, близької до катастрофи, приблизно 70% загальної земельної площі наближається до такого стану (лише 1% території займають екологічно чисті ареали). Водночас Україна енергетичне залежна, оскільки змушена завозити до 45 млн. т нафти (з 50 млн. т), 65 млн. куб. м природного газу (із 95), 35 млн. т коксівного вугілля, 75% лісоматеріалів, 100% бавовни. Трудовий потенціал України на час здобуття нею державної незалежності складайся з 27 млн. робітників і службовців. З них до 3 млн. осіб мали вищу освіту, 3,5 млн. – середню спеціальну. Водночас вона значно відстає від багатьох розвинутих країн світу. Так, якщо рівень освітнього потенціалу прийняти за 100% (за кількістю студентів на 100 тис. населення), то в Канаді цей показник становить 99,6%, у Південній Кореї – 69,3%, в Ізраїлі – 53,7%, у Західній Німеччині – 49,2%, в Іспанії – 47,3%, а в Україні – 32,7%. У 80-ті Україна за рівнем освіти населення посідала п'яте місце у світі, а на початку 1997 – п'ятдесят восьме. Через глибоку економічну кризу, масове безробіття трудовий потенціал України в 90-х деградує щороку в розвинуті країни світу емігрує понад 50 тис. осіб з вищою освітою, до 7 млн. найенергійніших молодих людей виїхали на заробітки. У 1992-99 смертність перевищувала народжуваність (на 2,3 млн. осіб померло більше, ніж народилося, на 4-5 років скоротилася тривалість життя). Технологічний потенціал України (рівень розвитку її техніки і технологи) заснований переважно на машинній і ручній праці (до 40% усіх працівників зайнято ручною працею) і лише частково на автоматизованій праці. На початок 1998 основні фонди промисловості, транспорту і будівництва України були фізично зношені приблизно на 65%, морально – на 95%. 90% новобудов зводилося за технологією 20-річноі давності. Переважна частина виробничих потужностей зорієнтована на виробництво незакінченої матеріало- та енергомісткої продукції. Так, Франція (за кількістю населення і території близька до України) виробляє майже у 5 разів більше товарної продукції, ніж Україна, але споживає при цьому майже у 3 рази менше газу. Нафтомісткість продукції в Україні в 10 разів більша, ніж у розвинутих країнах світу. Науково-інтелектуальний потенціал формують учені, зайняті у сфері науки і передусім у галузі технічних наук. Науково-технічна діяльність України велася в 1900 наукових установах організаціях і підприємствах, кількість зайнятих нею – майже 500 тис. осіб, з яких 6,5 тис. – доктори наук, майже 60 тис. – кандидати наук, що становить 5,4% всього працездатного населення. Водночас світового рівня розвитку в Україні досягнуто лише в математиці, фізиці твердого тіла, фізико-хімічних основах металургії, фізіології, клітинній інженери. Але значний за кількістю науковий потенціал використовується назадовільно, Україна поступово втрачає передові позиції в деяких напрямах фундаментальної та прикладної науки, триває відплив талановитої молоді з академічних, вузівських наукових організацій та аспірантури, все менш престижною стає праця вченого. За 1991-99 кількість науковців в академічних установах України скоротилася більш ніж на 50%, суттєво зменшилося державне фінансування науки, руйнується науковий потенціал. Так, у 1990 фінансування науки становило 3,1% ВНП, а в 1999 – менше 0,4% інформаційний потенціал характеризується швидким розвитком техніки і створенням могутніх індустріально-інформаційних комплексів. Мета таких комплексів –збирання обробка, систематизація інформації та надання її споживачу, що передбачає зближення комп’ютера і споживача інформації, інтеграцію комп'ютерних систем. Розвивається тип господарства, який можна назвати інформаційною економікою її матеріальною основою стає виробництво інформаційного, електронного, телекомунікаційного устаткування, побутової електроніки. Наприкінці другого тисячоліття майже 70% усієї робочої сили у розвинутих країнах світу було зайнято в інформаційному і а комунікаційному секторах економіки. Основними показниками могутності країни стають масштаби виробництва і використання інформації в різних формах рівень інформатизації. Якщо розвинуті країни Заходу впритул підійшли до побудови такої інформаційної економіки, розпочали процес її формування, то Україна ще не подолала рубіж машинного виробництва, що загрожує перетворенню її на інформаційну колонію. Організаційний потенціал України характеризується низьким рівнем впровадження сучасних форм і методів організації виробництва і праці, зокрема відсутністю сучасного менеджменту, маркетингових досліджень, таких програм, як участь у прибутках, гуртках якості, збагачення якості праці та ін. Економічний потенціал техніко-економічних відносин України характеризується насамперед недостатнім розвитком суспільного поділу праці (у США існує до 700 галузей у промисловості, в Україні менше 300), особливо одиничного поділу праці з розвинутими країнами світу (в інтернаціоналізації одиничного поділу праці). Високий ступінь одиничного поділу праці з республіками колишнього СРСР (про що свідчить відсутність завершеного технологічного циклу в Україні майже на 80% виготовлюваної продукції) був значною мірою штучний і після його розпаду спричинив розрив багатьох виробничих зв'язків. Водночас була розірвана значна кількість раціональних зв'язків. Економічний потенціал відносин власності характеризувався в колишньому СРСР тотальним одержавленням економіки (до 92% власності на засоби виробництва належало державі). У 90-х здійснювалася нераціональна приватизація економіки, замість подолання відчуженості працівників від засобів виробництва, створеного продукту інтенсивно впроваджувалися нові форми такого відчуження. Власність трудових колективів перебуває лише на стадії становлення, капіталізується, що не дає можливості розкрити її економічну ефективність. В економічному потенціалі господарського механізму України у складі колишнього СРСР переважали командно-адміністративні методи управління народним господарством, недостатньо використовувалися державні економічні та ринкові важелі. З проголошенням державної незалежності механізм державного управління було зруйновано, впроваджувалися застарілі ринкові важелі саморегулювання економіки (які застосовувалися в XIX – на початку XX ст.), відбувалася надмірна лібералізація економіки, що призвело до некерованості народним господарством, поглиблення економічної кризи.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.