Економічна свобода інформаційної сфери

Економічна свобода інформаційної сфери – реалізоване засобами масової інформації, видавництвами, підприємствами інформаційного зв'язку, особами, які займаються інформаційною діяльністю індивідуально, право самостійно розпоряджатися коштами і майном, одержаними законними методами, та вести власну економічно-господарську діяльність за умови недопущення будь-якого втручання власників вкладених коштів і майна у зміст та форми інформаційної діяльності, її організаційно-творче забезпечення, заборони використання економічних важелів з метою впливу на учасників інформаційного процесу.

Економічна свобода інформаційної сфери – основа незалежності засобів масової інформації, свободи слова, плюралізму та демократичних засад інформаційної діяльності загалом. Як правило, економічна свобода інформаційної сфери гарантується конституцією і законами держави.

У демократичних суспільствах використовують різні варіанти законодавчого забезпечення економічної свободи інформаційної сфери, незалежності інформаційної сфери. У США преса гарантована від державного втручання Першою поправкою до Конституції країни. У Франції з 1881 діє закон про свободу преси, з 1984 – закон про обмеження концентрації та забезпечення фінансової гласності й плюралізму підприємств преси, існує система державної фінансової підтримки електронних засобів масової інформації без втручання держави у використання виділених нею коштів і в професійну діяльність телерадіоорганізацій. У Німеччині, де немає федерального законодавства про інформаційну діяльність, економічна свобода інформаційної сфери гарантують державний договір про телебачення і радіомовлення та закони земель про пресу. Економічною, матеріально-технічною, структурною базою системи громадського телерадіомовлення Канади є Канадська корпорація радіомовлення – за статусом «національний державний радіомовник», що здійснює відповідно до чітких гарантійних норм Акту (Закону) про радіомовлення (1991) незалежну інформаційну та непідзвітну державним органам економічно-господарську діяльність IV Європейська конференція міністрів з питань політики у сфері засобів масової інформації (Прага, 1994) сформулювала 22 головні принципи забезпечення незалежності систем громадського телерадіомовлення, економічна свобода інформаційної сфери в їх основі – принципи економічного невтручання держави в діяльність телерадіоорганізацій, неприпустимість цензурного та іншого контролю, відповідність функцій і діяльності адміністративних органів та посадових осіб цілям та інтересам телерадіоорганізацій, у т.ч. економічним, гласність правил оплати праці адміністративних посадових осіб телерадіоорганізацій, гарантований захист телерадіопрацівників від «зовнішніх осіб», прозорість рамкових умов фінансування телерадіоорганізацій, використання без переваг різних його джерел, неприпустимість використання «зовнішніми особами» або установами їхньої фінансової ваги для втручання в телерадіомовну діяльність, регулярна звітність телерадіоорганізацій про фінансову діяльність і неприпустимість безпідставного фінансового контролю.

В Україні економічна свобода інформаційної сфери закріплена у ст. 34, 41, 42 Конституції України, Законах України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про порядок висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України» та ін.

Економічна свобода позначається на реальній творчій незалежності видання, принциповому та конструктивному опонуванні владі та іншим державним і недержавним інституціям. Проте всупереч розгалуженому законодавству, багаторазово і деталізовано закріпленим його нормам реальної економічної свободи інформаційної сфери, плюралізму та незалежності інформаційної діяльності в Україні наприкінці 90-х XX ст. ще не досягнуто. Про це, зокрема, свідчить величезна розбіжність (понад 2 тис. назв) між кількістю зареєстрованих і тих, що реально регулярно виходять, друкованих засобів масової інформації (1998). Заявивши про себе одним або кількома номерами, багато видань зникає з інформаційної системи суспільства, не витримуючи неконтрольованого зростання цін, податкового тиску, через невиконання засновниками їхніх фінансово-матеріальних зобов'язань та з інших причин, зокрема через різке погіршення матеріального становища населення, що призводить до значного зменшення передплати друкованих видань, а відтак – до зменшення загальних їх тиражів. Незважаючи на значне зростання кількості зареєстрованих газет (в 1991 – 1909 назв, на початок 1998 – 7512 назв), сумарні тиражі газетної періодики, без урахування накладів рекламно-комерційних видань, знизилися. Особливо негативно позначилися несприятливі умови випуску періодики на економічному становищі місцевої преси (районні, міські, обласні газети). Впродовж 1995-99 посилилося прагнення низки державних органів, відомств, комерційних структур, посадових і приватних осіб використати економічні важелі з метою утиску засобів масової інформації. Непоодинокими були випадки надмірних грошових стягнень з газет, телерадіоорганізацій та журналістів і перерозподілу майна ЗМІ за недостатньо обґрунтованими рішеннями судів та без таких рішень через фіскальні органи, що нерідко призводило до фактичного закриття окремих з них інший спосіб підпорядкування ЗМІ певним структурам у складі державної виконавчої влади – проведення корпоратизації в інформаційній сфері, концентрація та монополізація ЗМІ водних руках.

З урахуванням міжнародного досвіду реальне забезпечення економічної свободи інформаційної сфери, свободи слова, плюралізму та демократичних засад інформаційної діяльності можливе за умови створення системи громадських (соціалізованих, публічно-правових) засобів масової інформації. В Україні цей шлях розглядають нерідко тільки як роздержавлення ЗМІ, яке, по суті, ототожнюється з приватизацією інформаційної сфери, створенням переважно мережі приватних та меншою мірою громадських ЗМІ. Міжнародний досвід засвідчує можливість поєднання в єдиній системі засобів масової інформації різних форм власності(державної, комунальної, приватної, змішаної) та реального забезпечення при цьому економічної свободи інформаційної сфери.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.