Економіка сільського господарства

Економіка сільського господарства – наука, яка вивчає розвиток продуктивних сил, економічних відносин, особливості дії та вияву економічних законів у сільському господарстві, а також механізм та наслідки використання ресурсного потенціалу в аграрному секторі. Важливим завданням економіки сільського господарства як науки є аналіз використання земельних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, пошук шляхів і резервів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та вирішення продовольчої проблеми.

Теоретична і методологічна основа економіки сільського господарства – економічна теорія. Проблеми розвитку економіки сільського господарства вивчаються в тісному зв'язку з агробіологічними науками.

Сільськогосподарське виробництво складається з двох великих галузей – рослинництва і тваринництва. Відповідно існує економіка рослинництва і економіка тваринництва та їх складові елементи економіка зернового господарства, овочівництва, свинарства, скотарства, птахівництва та ін. Під економікою відповідної галузі розуміють її матеріально-технічну базу, ресурсний потенціал, ефективність виробництва та інші показники, що характеризують розвиток господарства і його особливості у відповідній галузі. Оскільки сільське господарство як галузь являє собою сукупність різних форм господарства (колгоспів, радгоспів, селянських (фермерських) господарств, їх асоціацій), кожна з яких має свої особливості, то розрізняють економіку колгоспних, радгоспних, селянських (фермерських) господарств тощо.

Аналіз продуктивних сил, земельного фонду, матеріально-технічної бази сільського господарства, трудових ресурсів свідчить, що Україна здатна сама забезпечити населення продуктами харчування за науково обґрунтованими фізіологічними нормами споживання і мати достатні резерви продовольства для експорту. На початку 90-х в Україні було приблизно 40 млн. га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 31 млн. га орних земель, тут зосереджено найпродуктивніші чорноземні ґрунти світу, налічується понад 2,6 млн. га зрошувальних і 3,2 млн. га осушених земель. В середньому на одного жителя України припадає 0,8 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. 0,6 га ріллі. Це значна землезабезпеченість. У сільській місцевості проживає до 8 млн. осіб працездатного населення, в т. ч. 4 млн. зайнято в сільському господарстві В 1991 з початком реформування економіки сільського господарства основні виробничі фонди в доінфляційних (порівняльних) цінах становили 73 млрд. крб., фондоозброєність одного працівника – 18 тис. крб., електроозброєність – 3627 квт/год. Основними формами господарювання були громадські господарства – колгоспи і радгоспи. На початок 1993 налічувалося понад 9 тис колгоспів і 2,5 тис радгоспів. У цих господарствах зосереджувалося до 95% ріллі, вони виробляли 3/4 сільськогосподарської продукції, решта 25% валової продукції вирощували особисті підсобні господарства, яких налічувалося в Україні до 10 млн. В аграрному секторі економіки на початку 90-х створювалося понад 1/3 валового національного продукту. Сформована за роки радянської впади колгоспно-радгоспна система виявилася малоефективною і нечутливою до науково-технічного прогресу. Тому почалася перебудова всього аграрного сектора – відновлення селянських господарств, реформування внутрігосподарських економічних відносин в колгоспах, радгоспах. Майже в усіх колгоспах і радгоспах на початок 1997 було проведено приватизацію майна на принципах участі та акціонування. На базі реорганізованих колгоспів і радгоспів створювалися асоційовані селянські колективні, кооперативні підприємства нового інтегрального типу. Але реформування здійснювалося поспіхом, необґрунтованим руйнуванням продуктивних сил рентабельних колективних господарств, за відсутності чіткої стратегічно виваженої аграрної політики держави, за великого політичного протистояння в суспільстві щодо сутності, мети, темпів та методів здійснення аграрної реформи, без державної підтримки сільського господарства. За короткий час було зруйновано виробничий потенціал, ліквідовано механізм матеріально-технічного постачання, систему заготівель. Новостворені селянські та фермерські, колективні господарства опинилися наодинці з труднощами, спричиненими деструктивними факторами ринку, без належної державної допомоги. Негативні наслідки таких змін виявилися досить швидко. У 1998 виробництво сільськогосподарської продукції зменшилося порівняно з 1990 майже на 50%. Зерна одержано всього 31 млн. т, що на 20 млн. т менше, ніж у 1990. Через зменшення виробництва зерна країна втрачає щороку 2-3 млрд. дол., які вона могла б отримати від експорту сільськогосподарської продукції. Навіть за найсприятливіших за останні 20 років погодних умов у 1997 виробництво зерна в країні скоротилося порівняно з 1990 на 32%, цукрових буряків – на 59,5%, молока – на 40,5%, м'яса – на 55%, яєць – на 51%. Почали відмирати цілі галузі сільського господарства садівництво, птахівництво, вівчарство. У 1997 Україна за виробництвом важливих видів сільськогосподарської продукції була відкинута на 30-0 років назад. Водночас із скороченням валового виробництва сільськогосподарської продукції випереджаючими темпами знижувалася його товарність, а отже, зменшувалися й доходи громадських, селянських господарств. До цього призводить і те, що основні виробники сільськогосподарської продукції реалізують її за цінами, часто нижчими від виробничих витрат, і тому їх дохід низький, не дає можливості оновлювати виробничі фонди, впроваджувати нову технологію. Малі новостворені селянські господарства за випереджаючого зростання цін на сільськогосподарську техніку, пальне, енергію, знецінення особистих заощаджень також не мають змоги створювати і розвивати високотоварне фермерське господарство. Скорочення виробництва сільськогосподарської продукції поставило на межу виживання підприємства харчової промисловості. Через відсутність сировини багато з них припинили або різко скоротили виробництво. В 1997 виробництво хлібопродуктів зменшилося на 43%, м'яса, ковбасних виробів – на 82%, масла тваринного – на 71% порівняно з 1990. У період реформування помітні зміни відбулися в структурі сільськогосподарського виробництва. В 1991 на продукцію рослинництва припадало 43% від загального обсягу, в 1997 – понад 62,6%. Такі зміни спричинені не зростанням виробництва в цій галузі, а навпаки, зменшенням виробництва продукції рослинництва, стрімким спадом виробництва продукції тваринництва. Цей спад відбувався як за рахунок скорочення посівних площ, поголів'я тварин, так і за рахунок зниження урожайності й продуктивності тваринництва і птахівництва. За 1991-7 посівні площі зменшилися на 2 млн. га, поголів'я ВРХ – на 45, свиней – на 51, овець і кіз – на 72%, у т. ч. в господарствах громадського сектора – відповідно на 31, 58, 71 і 87%. В цей період мало місце різке погіршення матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств, що негативно позначилося на врожайності та продуктивності худоби і птиці. Сподівання на швидкий розвиток селянських (фермерських) господарств та їх високу ефективність не виправдалися. Різкий спад валової продукції в громадському секторі не компенсувався її виробництвом у фермерських господарствах. Його частка у валовій продукції сільського господарства не перевищує 3%, у товарній вона ще менша. Незначна роль селянських господарств в економіці аграрного сектора пояснюється порівняно невеликою їх кількістю (36 тис наприкінці 1997), слабкою матеріально-технічною базою, нестачею капіталів. У 1947 на 100 селянських (фермерських) господарств припадало значною мірою зношених 40 тракторів, 10 комбайнів, 20 вантажівок. 20 тис. ферм не мали жодного трактора. Селянські господарства за своїми розмірами не оптимальні. Одне таке господарство мало в середньому 20 га сільськогосподарських угідь, а в Західному регіоні – 10-2 га. На створення високоефективних фермерських господарств західноєвропейського типу потрібні час і кошти. Адже селянським господарствам необхідна відповідна матеріально-технічна база, облаштування, сервісне обслуговування. До того ж потрібен час для підготовки і виховання селян-господарів, добре обізнаних з сільськогосподарською технікою, сучасною технологією та організацією виробництва, які були б не лише виробниками, а й економістами-комерсантами. У наступні роки провідну роль в економіці сільського господарства відіграватимуть реформовані великі підприємства – колективні, кооперативні, асоційовані сільськогосподарські. Остаточний вибір форм господарювання повинні зробити самі селяни на добровільних засадах.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.