Гроші

Гроші – особливий товар, який е загальним еквівалентом (рівноцінністю) при обміні товарів їхньою формою вартості. Гроші виникають із суспільним поділом праці й необхідністю регулярного обміну між товаровиробниками, які виробляють продукти для обміну. Поступово з усього розмаїття товарів виокремлюється особливий товар, що набуває рис загального еквівалента. Всі інші товари виражають у ньому свою вартість, що дає змогу порівнювати їх між собою.

Гроші виражають витрати суспільне необхідної праці, втіленої в товарі, і завдяки цьому забезпечується їх обмінюваність на всі інші товари. У давніх греків загальним еквівалентом була худоба, у скандинавських народів – хутро і шкіри, в Русі – хутра родини куниць (куна). Ця роль нерідко закріплювалася за одним із важливих товарів, що його отримували від інших племен, народів і який був важливим предметом виробництва та предметом ринкового обміну у значних кількостях. При цьому відбувалося постійне витіснення одним товаром іншого. Поступово визначалися такі властивості грошей: однорідність, міцність, схоронність, компактність, висока вартість в одиниці ваги, порівняно постійна вартість. Спершу цю функцію виконували чорні метали, пізніше – мідь. З IV-III ст. до н. е. роль загального еквівалента закріплюється за сріблом і золотом. У другій половині XIX ст. – за золотом (завдяки таким його властивостям, як однорідність, ковкість, м'якість, неокислюваність, висока вартість в малому обсязі тощо). Це були повноцінні гроші, оскільки їх номінальна вартість переважно відповідала вартості металу, що в них містився, і золото виконувало всі функції грошей (роль загального еквівалента).

Сутність грошей комплексно розкривається у виконуваних ними функціях міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів та накопичення, засобу платежу, світових грошей.

Перша функція грошей полягає в тому, що вони є матеріалом для вираження вартості всіх інших товарів, оскільки і в товарах, і у грошах втілена уречевлена людська праця, а за допомогою грошей відбувається порівняння вартості цих товарів. Вартість товару, виражена у грошах, – його ціна. Цю функцію грошей виконують як уявні, або ідеальні, гроші. Вагова кількість металу, прийнятого у певній країні за грошову одиницю, становить масштаб цін. За допомогою цієї чисто технічної функції гроші надають шкалу для вираження вагових кількостей металу. Перші такі гроші були стандартними шматками металу – монетами. Оскільки їх виготовляли у храмі богині Юнони, то звідси й назва “гроші” (від англ. money – монета – Юнона). Так, 1,505 г чистого золота у США до 1933 називали доларом. У Росії до 1897 масштабом цін був рубль, який містив 0,7742 г чистого золота. Якщо ціна золота незмінна, то із зменшенням золотого вмісту грошової одиниці вдвічі ціни всіх товарів також повинні зрости удвічі. Якщо цього не відбувалося офіційно, то на практиці воно здійснювалося стихійно через певний час. Зміна масштабу цін у бік пониження – девальвація. Для стабільності економіки країни краще, коли масштаб цін виконує свою функцію якнайдовше. Практика ціноутворення багатьох країн світу свідчить, що в період виконання золотом функцій грошей (панування золотого стандарту) ціни товарів тривалий час залишалися стабільними. Так, у XIX ст. загальне підвищення цін відбувалося лише в роки війни (припинявся обмін паперових грошей на золото), а після її закінчення рівень цін знижувався і досягав попередніх масштабів. Виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави (тобто це об'єктивна економічна функція), а масштаб цін – її технічна функція, яка залежить від волі держави, встановлюється у законодавчому порядку. Як міра вартості, золото змінює величину своєї вартості залежно від зміни продуктивності праці при його добуванні. В останні десятиріччя штучний характер масштабу цін постійно посилювався, що зумовлено насамперед зростаючим відривом офіційної (встановленої державою) ціни золота від його реальної вартості. Так, у 1934 державна скарбниця США визначила ціну золота 35 дол. за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота), яка й зберігалася до 1973, у гой час як ринкова ціна золота досягла майже 200 дол. за одну трійську унцію в 1974. З 1975 штучний масштаб цін на золото перестав існувати.

Як посередник у процесі обміну товарів гроші виконують функцію засобу обігу, є інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто наявні золоті монети, злитки тощо або їх паперові замінники. В товарному обігу, де акти купівлі та продажу товарів відокремлюються (товаровиробник продає товар, отримує гроші, але інший товар купує не одразу), гроші, будучи миттєвим посередником, долають суперечності безпосереднього обміну, але створюють при цьому формальну можливість економічної кризи (поглиблюють суперечності процесу обміну). Спочатку функцію засобу обігу золото виконувало у злитках, згодом – у формі монет. В процесі обігу золото і срібло поступово стиралися, але певний час функціонували як повноцінні монети. Так, середня золота монета в процесі обігу щорічно втрачала 0,07% власної ваги. Держава встановлювала граничний ступінь зношування металу, який робив монети непридатними для обміну (т. зв. ремедіум). Поступово сама держава стала карбувати неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінної золотої монети. Все це дало змогу замінити їх знаками (символами) вартості – металевими й паперовими грошима. З 1929-33 у більшості країн, а з 1936 – в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки грошові знаки.

Функції грошей як міри вартості та засобу обігу – основні, інші – похідні. Оскільки благородні метали перетворилися на основну форму багатства, на його суспільне вираження, то товар нерідко продавався з метою заволодіти цим багатством. Такі гроші випадали із сфери обігу й перетворювалися на скарб, засіб накопичення. Гроші накопичували і для того, щоб застрахуватися від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу це стає самоціллю. За капіталізму накопичення грошей здійснюється для придбання засобів виробництва (амортизаційні відрахування), предметів тривалого користування тощо, а також предметів розкоші (одна з форм скарбів). В умовах золотого стандарту скарби виконували роль стихійного регулятора грошового обігу (із скороченням виробництва й обігу товарів частина грошей ставала зайвою, перетворювалася на скарб і навпаки), на сучасному етапі. Гроші цієї функції не виконують, оскільки не існує розміну грошових знаків на золото. З припиненням у 30-х розміну банкнот на золото в багатьох країнах до другої половини 70-х було заборонено приватне володіння золотом, що прискорило його приватну тезаврацію (з 1945 по 1976 вона збільшилася з 6,9 до 24,9 тис. т золота). Після скасування цих обмежень значно зріс попит на золото приватних тезавраторів, що призвело до зростання цін на нього. Знаки вартості, не маючи власної вартості (або маючи незначну вартість, зумовлену витратами на їх виготовлення, витрати на виготовлення 100-доларовоі банкноти – лише 30 центів), скарбами бути не можуть. З виникненням кредитних відносин між товаровиробниками гроші стають засобом сплати боргових зобов'язань і виконують функцію засобу платежу. Розвиток цих відносин (у поєднанні з іншими причинами) зумовив появу кредитних грошей (векселів, чеків тощо), що, як і паперові гроші, обслуговують процес обігу товарів і послуг.

З розвитком міжнародного поділу праці та міжнародного ринку гроші починають обслуговувати і міжнародну торгівлю, виконуючи функцію світових грошей. Цю функцію найкраще виконувало золото. У кожній країні в умовах золотого стандарту грошова одиниця містила різну вагову кількість золота. Так, фунт стерлінгів – 7,3224 і чистого золота, а долар – 1,5046 г. Тому при розрахунках між країнами необхідно було зіставляти грошові одиниці різних країн, що означало встановлення монетного паритету (7,3224:1,5046). З середини 70-х із припиненням розміну доларів на золото центральні банки використовують золото як світові гроші через продані його за іноземну валюту на приватних ринках золота. У другій половині XX ст. ще за золотого обігу широко застосовувалися кредитні засоби міжнародних розрахунків і безготівкові платежі, а золото – здебільшого для регулювання сальдо міжнародних розрахунків (для покриття дефіцитів зовнішньоторговельних балансів). Це спричинило обмеження його використання у світовому обігу. На сучасному етапі як міжнародний платіжний і купівельний засіб використовують резервні національні валюти – американський долар, англійський фунт стерлінгів та ін. У західній економічній літературі з названих п’яти функцій гроші не виділяють функцію засобу платежу (вона входить до функції засобу обігу) і світові гроші (оскільки вони виконують будь-яку функцію). Такий підхід ускладнює аналіз процесу генезису сучасних форм грошей, унеможливлює комплексне розкриття сутності грошей. Згідно з теорією Дж. Кейнса, зберігання економічними суб'єктами грошей зумовлено мотивами перестороги (прагненням розпоряджатися цим видом багатства в майбутньому, а також реалізувати несподівані можливості), спекуляції (прагненням уникнути втрат у разі зберігання багатства у формі цінних паперів і трансакційними мотивами необхідності оплачувати купівлю товарів і послуг, віддавати борги тощо).

Воєнні гроші

Воєнні гроші – різновид паперових грошей, які випускає як обов'язковий засіб обігу держава-окупант на території окупованої держави (або кількох держав) під час війни. Воєнні гроші виконували лише деякі функції грошей засобу обігу і засобу платежу. Особливості воєнних грошей короткочасність та обмеженість території обігу, примусовий курс щодо національної валюти. Воєнні гроші випускали як у валюті країни-окупанта, так і в місцевій валюті. Крім воєнних грошей, в обігу перебували місцеві гроші. Мета випуску воєнних грошей – фінансування воєнних видатків за рахунок населення окупованих країн. Курс воєнних грошей до місцевої валюти встановлювався на рівні, що перевищував фактичний паритет їх купівельної сили. Паралельний обіг воєнних грошей та місцевої валюти посилював інфляційні процеси та фінансовий хаос у країні. Цьому сприяли й високі темпи емісії воєнних грошей, занепад економіки на території окупованих країн. У середньовіччі під час воєн у великій кількості друкували фальшиві (меншої ваги) золоті, срібні, мідні монети. З появою паперових грошей почалося їх використання на окупованих територіях для покриття воєнних видатків. Під час Першої світової війни більшість воюючих країн випускали воєнні гроші (Німеччина на території Бельгії, Франції, Італії, Румуни, Польщі). Ще значнішими були масштаби випуску воєнних грошей під час Другої світової війни та у повоєнний час. Німеччина випускала воєнні гроші у Бельгії, Франції, Люксембургу, Югославії, СРСР та інших країнах, США і Великобританія – в Італії, Бельгії, Нідерландах, Франції, СРСР – на території країн, звільнених від фашистів («Грошові знаки командування Червоної Армії»). З часом воєнні гроші були замінені повноцінними національними грошима.

Гарячі гроші

Гарячі гроші – грошові кошти та капітали, власники яких терміново переміщають їх із однієї сфери застосування або з однієї країни в іншу, щоб уникнути наслідків інфляції або отримати вищий прибуток. Наслідком цих процесів є міграція капіталів, поява «блукаючого» капіталу.

Гроші до запитання

Гроші до запитання – гроші, позичені обліковим домом у різних видах банків для придбання портфеля активів. Значна частина цих коштів може бути вилучена без попереднього повідомлення впродовж одного дня, решта – з повідомленням, але на триваліший термін. Для клірингових банків Англії гроші до запитання є найбільш ліквідними після готівки та грошей в центральному банку, у США – це відсоткові вклади в американських та іноземних банках, які можуть бути вилучені з повідомленням за 24 години.

Декретивні гроші

Декретивні гроші – готівкові гроші (реальні знаки вартості товарів і послуг), які є борговими квитанціями держави (її платіжними зобов'язаннями) і запроваджуються в обіг її декретом. Декретивні гроші –основний платіжний засіб держави. Щоб їх визнали такими виробники і споживачі, вони повинні мати більш-менш стабільну вартість (реальну вартість), тобто величина придбаних за певну їх суму товарів і послуг мас бути приблизно однакова в різні періоди часу декретивних грошей, що швидко знецінюються, перестають бути платіжним засобом, грошима взагалі. Декретивні гроші мають такі основні особливості:

• на відміну від депозитних (кредитних, безготівкових), вони с не номінальними, а реальними знаками вартості товарів і послуг (існують реально у вигляді паперових грошей або монет);
• декретивні гроші є досконалими або повними грошима (мають найвищий ступінь ліквідності, тобто швидко, в будь-який час і в будь-яких обсягах (без обмеження) можуть перетворюватися на реальні товари і послуги).

Існують такі види декретивних грошей:

• паперові гроші у вигляді банкнот (боргових квитанцій або боргових зобов'язань держави), які випускає в обіг держава в особі національного банку. Вони запроваджуються в товарно-грошовий обіг двояко через купівлю державою певних товарів і послуг і на кредитній чи позичковій основі. В останньому випадку національний банк видає позики банкнотами комерційним банкам за певну плату – облікову ставку. Комерційні банки, у свою чергу, кредитують банкнотами своїх клієнтів (бізнес, населення, інші банки) за звичайною ставкою відсотка, вищою від облікової. Регулюючи норму облікової ставки, держава впливає на обсяги кредитних (депозитних) грошей в національній економічній системі збільшує їх із зниженням облікової ставки і зменшує з її підвищенням;
• декретивні гроші – паперові гроші у вигляді казначейських білетів. Ці білети, на відміну від банкнот, є борговими зобов'язаннями (платіжними квитанціями) не національного банку, а казначейства, в якому акумулюються податки і з якого держава здійснює свої видатки.

Декретивні гроші – розмінна монета, або символічні гроші. На відміну від банкнот і казначейських білетів запроваджуються в обіг монетним двором і, таким чином, також є борговим зобов'язанням або квитанцією держави. Розмінна монета функціонує і використовується як особливий вид декретивних грошей у грошово-кредитних системах і національних економіках, в яких рівень інфляції низький і масштаб цін дуже високий. За низького масштабу цін потреби в розмінній монеті, як правило, немає.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.