Кількісна теорія грошей

Кількісна теорія грошей – один із напрямів у західній економічній думці, що пов'язує рівень товарних цін і вартість грошей з кількістю платіжних засобів в обігу. Ще в XVI ст. французький філософ Ж. Боден висунув гіпотезу про залежність рівня цін від кількості благородних металів, нагромадженням яких пояснювалося зростання цін у Західній Європі. Зіставлення кількості грошей із кількістю товарів широко використовувалося в літературі для ілюстрації формування вартості грошової одиниці. Так, Ш. Монтеск'є, Д. Юм, Дж. Мілль зробили узагальнення, що ґрунтувалися на неправильному розумінні «революції цін», яка відбулася в Європі у XVI-XVII ст. Англійський філософ Дж. Локк наголошував на пропорційності між змінами кількості грошей та їх вартості подвоєння кількості монет у країні повинно, на його думку, зумовити зниження їхньої вартості вдвічі.

Поширенню кількісної теорії грошей сприяв один із основоположників класичної політичної економії Д. Рікардо. Його погляди на гроші мали двоїстий характер. Погоджуючись, що вартість металевих грошей визначається витратами праці на їх виробництво, Рікардо водночас вважав, що в окремі періоди вартість грошової одиниці змінюється залежно від зміни кількості грошових одиниць. Цей принцип він використав для ілюстрації причин знецінення банкнот Банку Англії після скасування їх розміну на золото в 1797. На початку XX ст. кількісна теорія грошей домінувала в політичній економії як важлива складова неокласичної теорії. Серед різноманітних варіантів кількісної теорії грошей найбільшої популярності набули два – трансакційний та кембриджський. Згідно з трансакційним варіантом, розробленим американським економістом і Фішером, сума товарообмінних угод за певний період дорівнює добуткові кількості грошей на середню швидкість їхнього обігу та добуткові кількості реалізованих товарів на їх середню ціну.

Кембриджський варіант кількісної теорії грошей (або теорія касових надлишків) набув розвитку у працях англійських економістів А. Маршалла, А. Пігу, Д. Робертсона. На відміну від Фішера, вони акцентували увагу не на обігу грошей, а на їх накопиченні у господарюючих суб'єктів. Основні відмінності в аргументації двох підходів полягають у тому, що Фішер пов'язував постійність швидкості обігу грошей з незмінністю інституційних факторів обігу, а кембриджські економісти – з психологією (звичками) учасників обігу. Остаточний висновок за обох підходів однаковий зміни кількості грошей завжди є причиною і ніколи наслідком змін цін. Недолік кількісної теорії грошей – заперечення товарної природи грошей та існування їх вартості. Гроші, на думку прихильників цієї теорії, не є загальним еквівалентом, а лише технічним інструментом товарного обміну. Відповідно, вони виконують лише дві функції – засобу обігу та засобу платежу.

Певні проблеми щодо розуміння кількісної теорії грошей виникли у 20-30-ті XX ст., коли економічний розвиток засвідчив невідповідність теоретичних положень практиці. З'ясувалося що швидкість обігу грошей може різко коливатися, а циклічні спади виробництва свідчили про невідповідність положення кількісної теорії грошей щодо максимального використання ресурсів. Водночас кількісна теорія грошей не відповідала практиці ціноутворення, що склалася, зокрема встановленню монополістичних цін на деякі товари. Саме через деяку невідповідність реаліям економічної дійсності ця теорія певною мірою втратила популярність. У повоєнний період вона знову здобула визнання як інструмент державного втручання в економіку для впливу на грошовий обіг та рух циклу.

Методи впливу на грошову масу були розроблені Дж. Кейнсом, який наголошував на необхідності поєднання кількісної теорії грошей з теорією кон'юнктури. Вплив на рух циклу через сферу обігу Кейнс та його послідовники характеризували таким чином зростання в обігу грошової маси та обсягу кредитних ресурсів зумовлює пожвавлення економіки, збільшення прибутку капіталістів та зайнятості. Поштовхом до такого пожвавлення є зниження банківського відсотка, що підвищує попит на кредит і стимулює інвестиції, а також т.зв. дефіцитне фінансування, тобто розширення урядового попиту на певні товари, або фінансування з коштів державного бюджету урядових інвестицій. Урядові витрати, що збільшують обсяг грошового обігу, також повинні стимулювати пожвавлення економіки. Підвищення урядового попиту за рахунок бюджетних ресурсів засвідчує його зростаюче значення.

Відродження кількісної теорії грошей відбулося у 60-80-ті з виникненням монетаризму, представники якого використали положення кількісної теорії грошей про вплив кон'юнктури на циклічне коливання, а також положення про вжиття заходів, що стримують інфляцію. За допомогою кількісної теорії грошей обґрунтовують і тезу про базисну стійкість ринкової економіки та й здатність до саморегулювання без втручання держави в економічні процеси.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.