Закон спадної родючості ґрунту

Закон спадної родючості ґрунту – закон, згідно з яким кожне додаткове вкладення праці й капіталу в обробіток землі з певного моменту супроводжується зниженням врожайності. Деякі положення в обґрунтуванні цього закону вперше були сформульовані фізіократом А. Тюрго. Дію закону спадної родючості ґрунту визнавав і Д. Рікардо. Англійський економіст Т. Мальтус на підставі закону спадної родючості ґрунтів сформулював закон, відповідно до якого додаткові вкладення праці й капіталу в обробіток землі за певною межею не супроводжуються відповідним зростанням кількості сільськогосподарської продукції, їх ефективність, навпаки, знижується, і зробив висновок, що земля не може прогодувати населення планети, яке нібито зростає в геометричній прогресії. Тому, на думку Мальтуса, слід вживати заходів для зменшення його кількості. Обґрунтовуючи закон спадної граничної корисності, учений абстрагувався від науково-технічного прогресу в сільському господарстві, що значно знижує доказовість цього закону. Слід враховувати також циклічний характер дії закону спадної граничної корисності при переході від менш розвинутого технологічного способу виробництва до більш розвинутого. Зокрема, в умовах біотехнологічної революції в сільському господарстві цей закон у його традиційному тлумаченні перестає діяти, формуючи водночас умови свого розвитку і функціонування на якісно новій основі.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.