Закон соціалізації

Закон соціалізації – стадійний економічний закон (діє на вищій стадії державно-корпоративного капіталізму), який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між досягнутим рівнем розвитку технологічного способу виробництва, передусім продуктивних сип, зростаючим усуспільненням виробництва і праці, з одного боку та наростаючим підривом товарного виробництва поступовим подоланням відчуженості найманих працівників від процесу праці власності та економічної влади на мікрорівні в розвинутих країнах світу – з іншого внаслідок чого відбувається еволюційне самозаперечення економічної системи капіталізму, що базується на експлуатації найманої праці.

Поняття «соціалізація» використовується в цьому випадку не як процес виховання людини, особистості а як становлення нового типу економічної системи. Окремі аспекти закону соціалізації почали діяти в розвинутих країнах на початку XX ст. (початкові форми підриву товарного виробництва), до 60-х XX ст. посилювався процес соціалізації інших елементів економічної системи (розвиток суспільних фондів споживання, бригадна форма організації праці та ін.) але закон соціалізації не діяв. У західній економічній літературі ці процеси знайшли відображення в обґрунтуванні Дж. Кейнсом положень про соціалізацію економічного життя (в т.ч. інвестицій) Й. Шумпетером – ідеї про «об'єктивну історичну тенденцію руху до соціалізму» тощо (див. Соціалізації теорії). В останні три десятиріччя XX ст. наростаючі кількісно-якісні перетворення трансформувалися в нову сутність – закон соціалізації. Західні економісти висунули в цей час теорії про трансформацію капіталізму в інші типи суспільства. Зумовленість закону соціалізації рівнем розвитку технологічного способу виробництва виявляється передусім у такому рівні розвитку людини людини-працівника і людини-власника (див. Людина економічна), відтворення якої на належному рівні неможливе у межах жодної з класичних типів та форм капіталістичної власності, а тому здійснюється у межах державного та інтегрованого типів власності в яких посилюються загальнонаціональні та загально цивілізаційні потреби й інтереси. Зокрема риси закону соціалізації виявляються в тому що витрати на соціальні цілі (розвиток освіти охорони здоров'я тощо) з державного бюджету вийшли на перше місце а також у випереджаючому зростанні суспільних фондів споживання, наданні державою певних суспільних благ (в розвинутих країнах – після 60-х). Зумовленість закону соціалізації рівнем розвитку технологічного способу виробництва полягає насамперед у тому, що автоматизоване виробництво все більше долає технологічне підкорення праці капіталом, що, у свою чергу, потребує подолання процесу соціальне економічного підкорення праці капіталом. Спричиненість закону соціалізації рівнем розвитку усуспільнення виробництва і праці – в тому, що таке усуспільнення підриває товарне і формує безпосередньо суспільне виробництво. Зокрема, риси закону соціалізації у цій сфері виявляються в розширенні масштабів планомірного та організованого виробництва продукції, перетворення якої на товар відбувається без допомоги ринку (попереднє укладення контрактів, передусім державних), розширенні внутріфірмових та внутрікорпораційних відносин (т.зв. внутрішній ринок або мікромаркет) появи та розвитку найвищої форми планомірності – логістичної планомірності (створення цілісної системи регулювання і контролю використання всіх ресурсів, контролю за якістю продукції тощо), що все більше застосовується у межах ТНК. Значні організаційні передумови та самі соціалізовані форми для налагодження всебічного обліку та контролю створює розвинута раціональна кредитна система. За оцінками економістів, з під дії ринкових законів виведена майже половина світової торгівлі. Подолання відчуженості найманих працівників від процесу праці виявляється в широкому розповсюдженні бригадної форми організації праці (див. Бригадна організація праці) гуртків якості, посиленні змістовної пращ відносин співробітництва та взаємодопомоги тощо. Наслідком певного подолання такого відчуження від власності на засоби виробництва та результати праці є збільшення кількості народних підприємств (див. Народні підприємства), акціонерів та привласнення ними частини доходів що формує почуття господаря, здійснення в окремих країнах політики «формування власності» трудящих, як це практикується у ФРН, впровадження прогресивних систем заробітної плати(зокрема, участі в прибутках). Деяке подолання відчуженості найманих працівників від процесу управління власністю на підприємстві а отже, набуття певної економічної влади виявляється в конституційному закріпленні та частковій реалізації права трудових колективів (наприклад, у ФРН) на крупних підприємствах входити до складу спостережних рад та ін. Інші ознаки дії закону соціалізації певне вирівнювання доходів в окремих країнах між найбагатшими та найбіднішими верствами населення (наприклад, у Швеції, Японії та ін.), запровадження надійної системи соціального захисту збільшення вільного часу найманих працівників, певна модифікація основної мети капіталізму та ін. Кумулятивна дія названих чинників та рис зумовлює та означає еволюційну трансформацію економічної системи капіталізму в економічну систему соціалістичного способу виробництва, який низка вчених вважає окремою суспільно-економічною формацією. Найбільшою мірою ці процеси розвивалися у Швеції. В. Ленін стверджував що на вищій стадії капіталізму створюються лише матеріальні та організаційні передумови соціалізму, його поява можлива передусім внаслідок революції. Практика засвідчила поступове наростання елементів соціалізму в усіх ланках економічної системи, в т.ч. у виробничих відносинах (відносинах економічної власності), господарському механізмі, які наприкінці XX ст. виявилися в дії закону соціалізації.

Джерело:

Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.